Розділ 27

- Альбіна, я кохаю вашого брата, - напряму промовила Марина, - мабуть, у вас потрібно просити його руки?

Білявка намагалася говорити безтурботним  голосом, з легкою посмішкою. Але виходило серйозно і навіть з невеликою тривогою. Вона не могла спокійно відноситися до заплаканого стану жінки, пам’ятаючи, що сама зіграла у цьому спектаклі далеко не останню роль.

Співрозмовниця прибиральниці відреагувала спокійно. Це вже давно не було секретом, Альбіна знала про почуття між братом та цією милою дівчиною.

- Я не проти, - сказала вона, - проте не певна, що ти до цього готова.

- Мені двадцять років, - нагадала Марина, - вже доросла дівчинка.

- Формально так. Та щось мені підказує, що ти ще не обпіклася по життю, тому і віриш у кохання та довге щасливе життя з тим єдиним. А теж колись вірила.

- Саме тому ви проти наших стосунків? - обережно запитала дівчина.

Старша жінка лише потиснула плечима.

- Я тільки що сказала, що не проти. Насправді, у мене немає причин недолюблювати тебе. Ти гарна, скромна, не задираєш носа, не вимагаєш дорогих подарунків. Ідеальна дівчина. Проте, Тимура таким назвати ніяк не можу. Він ніколи не був ідеальним. Те, що його тоді покинула дівчина… для нього це не тільки розбите серце, а й розбите самолюбство.

- Не можу сказати, що я ідеальна. Щодо Тимура, то я бачу у ньому гідні риси характеру. Він має відпустити минуле і я допоможу йому в цьому.

- Ти дуже благородна. Такою ж була і я, коли зустріла Віктора.

- Його звали Віктор? Ім’я яке мені завжди подобалося, - не втрималася дівчина.
- У нього не тільки ім’я виявилося гарним. Здається, вся його постать була настільки прекрасною, що не закохатися просто неможливо. Мені тоді здавалося, що це назавжди.

- Послухайте, - почала Марина, - я вже казала це Тимуру, і можу повторити вам, - іноді так стається, що люди розлучаються. Це життя, нічого не вдієш.

- Якщо Тимур тебе покине, так само скажеш? - запитала жінка.

- Та чому ж він мене покине… - розгублено залепетала дівчина.

Альбіна встала, взяла дзеркало. Декілька хвилин роздивлялася на себе, перевіряючи макіяж, підправляючи те, що потрібно. Потім сховала дзеркало, повернулася до співбесідниці.

- Тому що чоловіки та й взагалі люди, не схильні до того, щоб долати труднощі. Якщо ти на все готова заради любого тобі чоловіка, це не означає, що він такий же. І тоді можеш постраждати не тільки ти, а й те маленьке створіння, яке цього не заслужило.

Марина відчула тривогу. Вона боялася запитати жінку що та має на увазі. І мабуть сама не хотіла чути правду.

Але Альбіна заговорила знову. Певно бажала виговоритися, нарешті розказати те, що лежало на її душі довгі роки.

- Моя історія проста та банальна. Я ніколи не була красунею, на відміну, від мого брата, якого всі вважають вродливим. До того ж, я любила більше сидіти вдома, читати книги, мріяти. Навчатися. Сподівалася, що знайдеться той, хто оцінить мій внутрішній світ. Якою ж я була наївною… тепер страшно подумати.

Марина мовчала. У неї були деякі питання, які вона дуже прагнула задати, але не насмілювалася. До того ж, відчувала, що Альбіна сама все скаже.

- Я навіть здивувалася, коли такий красивий хлопець звернув на мене увагу. Якою я б не була мрійницею, почуття реалізму не підводило. Проте, почуття виявилося сильнішим за здоровий глузд. Він сказав, що кохає мене, і я повірила… Всього лише кілька слів… і життя твоє летить під три чорти. Ми були разом вже півроку, коли я випадково дізналася, що він почав зустрічатися зі мною на зло першій коханій, яка його покинула. Була там якоюсь моделькою… Він вирішив відігратися. Нікого тобі не нагадує?

- Ви думаєте… що Тимур міг з кимось домовитися? - тихо промовила Марина.

- Не думаю. На відміну від мене, ти дуже вродлива. Мій брат не сліпий та знає кого обирати. Хіба можна пройти повз тендітної білявки, яка до того ж, не боїться працювати майже цілодобово? Чоловіки люблять таких.

- Бачу ви добре знаєтеся на чоловіках, - не втрималася дівчина. Вона тут же припнула язика, розуміючи що сказала зайве, та було вже пізно.

- Тільки одного чоловіка  я дізналася по-справжньому. Цього виявилося достатньо, щоб зламати своє життя та відібрати ще одне.

- Ви розійшлися? Тоді коли дізналися, що він почав зустрічатися з вами навмисне?

Жінка гірко посміхнулася та раптом… дістала зі столу пляшку дорогого коньяку.

- Будеш? - запитала вона.

- Ні. Дякую, - рішуче промовила дівчина, - вам також не раджу.

- Припини. Ти вже повнолітня, я це добре знаю.

- Мені ще працювати. І вам теж, - нагадала прибиральниця.

- Нічого. Одного разу порушимо правила. Вони для цього існують.

Налила у два невеликих келиха рідину коричневого кольору. Майже силоміць втиснула його у руки підлеглої.

- Отже, я дізналася, що він зустрічається зі мною на зло колишній. Першою моєю думкою стало одразу з ним розійтися. Я колись була дуже горда. Та перша причина полягала в тому, що я його дуже сильно кохала. Втішила себе думкою, що якщо він досі зі мною, то любить. Ну, знаєш, як у американських кінокартинах. Він сперечається з друзями, що закадрить сіру мишку. Потім насправді закохується, потім весілля, біла сукня, чорний смокінг… Мріяла, що в нас теж так станеться.