Розділ 26

Восени, у денний час, майже завжди царювала тиша та спокій. У цьому не було нічого дивного: дорослі люди знаходилися на роботі, студенти та школярі навчалися. Приходили частіше за все пенсіонери та молоді матері з маленькими дітьми.

Завдяки цьому, роботи виявилося не дуже багато. Марина займалася більше прибиранням, за виключенням тих випадків, коли її кликали відвідувачі. За час існування кафе, у закладу з’явилися постійні клієнти. Багато хто з них бажали, щоб їх обслуговувала приємна, ввічлива та симпатична білявка. Марині було приємно відчувати себе корисною, тому вона ніколи не відмовляла та виходила у зал, коли потребували присутності останньої. В такі моменти, дівчині здавалося, що вона знаходиться вдома… І що цей дім для неї набагато рідніший, ніж той, у якому жила з моменту народження.

Не один раз намагалася зателефонувати Віталіку та Антону, писала їм. Проте, ті, наче змовившись, не відповідали. Здавалося, доля та обставини надавали дівчині шанс передумати та змінити своє рішення. Але молода робітниця кондитерської залишалася упевненою, що зробила правильний вибір.

Особливо, коли знаходилася наодинці з Тимуром. Вона більше не боялася залишатися з ним на самоті, бажала цього. На всяк випадок, іноді нагадувала хлопцеві, про те, що тимчасово, вони лишаються просто друзями. Чоловік у це не вірив, а Марині вірити у подібне ставало з кожним днем все важче.

Тимуру дуже хотілося розповісти іншим, але дівчина умовила його не робити цього, доки не знатиме Альбіна. Щодо останньої, то у неї кілька днів підряд був настільки поганий настрій, що інший персонал навіть боявся підступитися, не кажучи про важливі розмови.

Проте, незважаючи ні на що, Максим якось підморгнув дівчині та сказав, що Тимур звелів їм триматися від неї якнайдалі. У дівчини не стало сил розсердитися, та й узагалі, не така це же таємниця. Колись має щось змінитися…

Скориставшись тим, що у залі мало відвідувачів, Марина пішла на кухню, сподіваючись побачити там Тимура. Останній насправді був там, прикрашаючи великий торт кремовими трояндами.

- Знову весільний торт? -  спитала Марина, заглядаючи хлопцеві через плече.

- Не вгадала. День Народження. Взагалі не люблю я ці святкові справи. Стоїш над одним десертом кілька годин. Потім він тобі сниться.

Марина змахнула залишки борошна з білого вбрання Тимура та хотіла йти працювати, але той раптом промовив.

- Ти не проти, якщо я тебе сьогодні проведу додому після роботи? Мені не подобається, що ти ходиш сама серед ночі.

- Альбіна не буде проти? - тихо запитала Марина.

Молодий чоловік повернувся до коханою, поклавши на стіл різак для декору. Підійшов до Марини, обхопив її обличчя руками.

- Це тебе має хвилювати менше за все, зрозуміла?

- У тебе борошно на руках, - промовила Марина, - тепер воно у мене на обличчі.

- Ти від цього гірше не станеш, - парував хлопець.

Марина не відповіла, притягнула його до себе, і через мить їх вуста злилися у гарячому поцілунку. Дівчина розуміла, що вчиняє неправильно, але присутність Тимура наче наганяла на неї дурман. Його сильна, вродлива постать змушувала забути про всі принципи і навіть образи та погані вчинки з його боку. Закинувши руки на плечі коханого, дівчина дозволила почуттям взяти вверх, хоча б на короткий час.

- Кхм… - почулося збоку.

Закохані відсторонилися один від одного та подивилися туди, звідки долинув цей звук.

Перед ними стояла Альбіна, схрестивши руки та недобре дивлячись на брата та підлеглу. Погляд не передвіщував нічого гарного для них.

Марина зблідла, розуміючи як вони, що називається, попалися. Нехай нічого поганого не вчинили, проте спіймані на гарячому посеред робочого дня. Це викликало почуття сорому та безпорадності. Вона готова була кинутися до Альбіни та просити пробачення, проте від страху, не могла навіть здвигнути себе з місця.

Тимур лишився спокійним. Так само схрестив руки, дивлячись з викликом на сестру. Здається, двоє дорослих людей відвойовували життєвий простір та право на власний вибір.

- Я вам не заважаю? - запитала жінка, -  думала, що зараз усі працюють.

- Вже йду, - відповіла Марина, але Тимур схопивши її за плече, змусив залишитися.

- Чекай. Коли вже так сталося, тоді добре. Альбіна, послухай. Я зробив свій вибір та вирішив, що Марина буде зі мною. Подобається тобі це чи ні, так буде. Байдуже що сталося у минулому, я більше не хочу ним жити. І знайшов ту, з якою бажаю бути у сьогоденні та розділити майбутнє.

- Вона цього бажає? - спитала жінка.

-  Що? Тобто? - перепитав хлопець.

На тонких вустах Альбіні з’явилася гірка усмішка.

- На тебе це схоже, Тім. Ти все вирішив та знаєш як буде. А ти запитав у своєї коханої дівчини? У тих, хто знаходиться поряд?

- Кохана дівчина зі мною згодна, - твердо промовив кондитер.

- Ті два хлопця, що також на неї претендують, також згодні? - голос Альбіни прозвучав насмішкувато.

Ця явна насмішка та натяк, вивів Марину зі ступору. Піднявши голову твердо промовила: