Розділ 24

Побачивши світловолосого чоловіка, Марина відчула, як її серце закалатало від радощів. Вона упізнала його, але зовсім не сподівалася побачити тут. Кинулася до столика, сіла навпроти, від хвилювання навіть не одразу змогла говорити. Той подивився у відповідь, у його сірих та виразних очах з’явилася теплота та відчуття радощів. Проте, все це виглядало більш спокійно ніж у його опонентки.

- Привіт Марина, - тихо і чітко промовив він.

- Як же ти тут опинився? Тобто привіт,  - також тихо промовила дівчина, наче боялася говорити голосно. Коли хлопець накрив її руку своєю, вона перехопила та стиснула чужу долоню. В очах забриніли сльози, яких вона не зуміла контролювати.

Хлопець помітив їх та зауважив:

- Не думав, що ти мене  так зустрінеш. Між нами завжди панував холод та непорозуміння.

- Так. І мабуть у цьому в більшості моя провина. Олег, брате… як я рада тебе бачити. Як там батьки?

Той потиснув плечима, наче йому неприємно про це говорити.

- Сама знаєш. Звинувачують один одного, що життя не склалося. Нічого не змінилося, відтоді як ти поїхала.

Марина пригнічено мовчала кілька хвилин, потім вирішила перевести тему на інше. На те, що дуже її цікавило.

- Це весільний торт, - промовила вона, вказуючи на коробку, - він для тебе?

- Звісно не для мене одного, - посміхнувся хлопець, - сподіваюся познайомлю тебе з нею. Чому б і ні?

- Як ти тут опинився? - знову запитала сестра, - думала, що ти так і будеш жити у рідному містечку з батьками.

- Я теж так думав до певного часу. Коли тобі майже тридцять років, а ти і досі живеш у батьківському домі… Проте причина не в цьому. Пам’ятаєш нашу сусідку з третього поверху? Ну та, що постійно прибігала до нас на чоловіка жалітися? До неї якось подруга приїхала. Я повертався з магазину, ми з нею біля парадної зустрілися…

Брат з сестрою проговорили більше години. Вона навіть не згадала про те, що ніхто не давав їй такої довгої перерви. Просто відчувала щастя, від того, що бачить перед собою рідну людину.

Олег розповів багато чого, проте насправді нового у його розповіді виявилося мало. Знайти Марину йому вдалося за допомогою Антона. Дізнавшись, що сестра працює у кондитерській, він замовив весільний торт, який став доречний, оскільки планувалося скоре весілля. Дівчина здогадалася, чому це весілля термінове. Мабуть, закохані трохи не розрахували безпеку у стосунках…

- Ти кохаєш свою наречену? - тихо та трохи боязко запитала Марина.

- Так, - упевнено відповів хлопець, - розумію, чому ти це запитала. Не хвилюйся, так як у наших батьків, у нас з нею не буде. Принаймні я на це сподіваюся.

- Тоді все гаразд, - білявка торкнулася руки Олега, - я бажаю вам щастя на довгі роки. І звісно коли з’явиться племінник, не лишуся осторонь.

- Я не сумніваюся у цьому. Весілля планується зовсім невеликим, але сподіваюся серед гостей будеш і ти.

- Цього я точно не пропущу, - тепло посміхнулася дівчина, відчуваючи як на очах знову виступають сльози. На цей раз від щастя за рідного брата.

- Як у тебе справи в особистих справах? - запитав Олег.

- З перемінним успіхом, - туманно відповіла дівчина. Вона ніяк не могла зізнатися, що заплуталася у власних почуттях та не має волі зробити остаточний вибір серед трьох претендентів.

- У будь якому разі, сподіваюся, що ти зробиш правильний вибір, - сказав молодий чоловік, - до речі, коли замовляв торт, навмисно попросив прикрасити його піоном. Знаю, що це твоя улюблена квітка.

Марина відчула, що просто зашарілася від задоволення. Брат пам’ятав таку дрібницю, яку, мабуть і вона б сама не одразу згадала. Думка про те, що її улюблена квітка прикрашатиме весільний торт, піднімала настрій.

Їх зустріч тривала ще хвилин тридцять, після чого Олег забрав торт, попрощався та пішов. Дівчина також піднялася, але тут же майже налетіла на Тимура, який одразу обхопив її руками, наче хотів втримати.

- Наговорилася з ріднею?

- Трохи, - відповіла та, - навіть дивно. Ми з ним не бачилися майже два роки. Весь цей час мені здавалося, що я не нудьгую за ним та батьками. Виявилося навпаки…

- Вперше бачу тебе такою щасливою, - промовив Тимур.

- Справді? - дівчина навіть торкнулася обличчя, щоб спіймати ту усмішку, яка зараз знаходилася на вустах.

Кивнувши Тимуру, Марина пішла до кухні. Попрощавшись з братом, вони не домовилися  про наступну зустріч. Проте дівчина добре знала, що Олег знову зв’яжеться з нею, коли настане день весілля. Отже її брат одружується…

Молода робітниця кондитерської була здивована подібним поворотом у її житті. На протязі двох років, залишалася впевненою у тому, що брат проживає з батьками. І що в неї у великому місті немає жодної рідної людини. Виявляється майже весь цей час знаходився поруч… Звісно, навіть тепер, дівчина не могла назвати його насправді рідною людиною, багато чого їх розділяло. Але відчула, що він і не чужий… хто знає, можливо, колись вона повернеться у батьківський дім та зможе відчути теж саме.

В цей момент бажала просто порадіти за Олега. Він скоро здійснить шлюб з коханою дівчиною, стане татом, почне справжнє самостійне життя. Що буде з нею? Чи є у неї самої шанси не спіткнутися та зробити правильний вибір? Пригадала, як брат сказав, що сподівається що, вона все зробить вірно… Вона і сама на це сподівалася…