Розділ 16

Наступні два тижні виявилися особливо важкими. Регулярно приходили «проблемні» клієнти, з якими доводилося панькатися, витрачаючи час та нерви. Сталося одного разу так, коли клієнт заявив, що йому подали несвіже тістечко. Звелів викликати кондитера, щоб усе йому сказати. Тимур, спочатку стримувався, але потім послав клієнта по одній непристойній адресі. Прибігла Альбіна і почалися загальні розборки.

Марина не приймала у цьому участь і навіть не слухала. Скориставшись тим, що в ту мить нікого не було на кухні, почала «генеральне прибирання», з яким впоралася лише коли кафе закривалося. Лише на мить побачила Альбіну та Тимура і зрозуміла, що ті зараз не в доброму гуморі. Не стала нічого розпитувати у них, попрощалася та пішла з кондитерської.

На дворі вже стояла друга половина серпня і дівчина відчула перший подих осені. Цю пору року, Марина любила. Завжди разом з золотим багрянцем на листі, приходила легка меланхолія. В ній відчувався сум за минулим, за літом, яке знову пішло до наступного року.
Проте якась надія та сподівання накривали дівчину кожного разу, коли з дерева опадав перший листок. І особливо, коли спостерігала за студентами, що метушливо йшли до учбових закладів. Хто знає, можливо, і вона колись вступить у їх ряди.

Марина змусила себе повернутися в реальність. Навіть трохи розсердилася. Ще навіть не осінь, а вона вже піддалася цьому настрою. Нехай зараз у неї немає можливості навчатися, проте роботи вистачає. Навіть більше, ніж треба. Як казав Шерлок Холмс: «робота - найкращі ліки від будь яких нещасть».  Можливо, дослівно, фраза звучала не так, але сенс не мінявся.

Тихою ходою пішла додому, роздумуючи над тим, що потрібно зробити по роботі у першу чергу. Через прибирання, вона не змогла, як слід, допомогти Максиму та Денису із замовленнями. Ті, скоріше за все, залишилися незадоволені таким поворотом. Проте на кухні, вже давно пора було прибрати.

Коли вона вже стояла біля своєї квартири, раптом відкрилися двері помешкання Антона. З’явився власник та разом з ним висока, красиві жінка до тридцяти років. Вона виглядала настільки яскраво та не звично, що Марина мимохіть, повністю проти волі, звернула на неї увагу.

На дівчині була дуже коротка чорна сукня, що обтягувала струнку постать. Одяг настільки короткий, що можна побачити, що на жінці не колготи, а панчохи. Стрункість ніг підкреслювали дорогі туфлі на високих шпильках. Яскравий макіяж, блискуча сумочка, золоті сережки завершували образ.

Сам образ, до речі, виглядав дивно. Начебто, молода жінка дуже вродлива. Правильні риси обличчя, високий зріст, рівна постать, струнка фігура. Проте, присутнє таке, що відштовхувало, не давало змоги відчути до неї симпатію. Наче… маленький крокодил. Трошки втратиш пильність і рептилія відтяпає тобі руку. Особливо, якщо у цьому є вигода для неї.

- Таксі чекає біля дому, - промовив Антон.

- Вельми дякую, - відповіла красуня. По виразу голосу ставало незрозуміло, насміхається вона, чи справді вдячна.

Коли незнайомка спустилася зі сходів, хлопець хотів зачинити двері. Тільки тоді побачив Марину, що непорушно стояла біля власної квартири. На його обличчі з’явилася розгубленість та легке почуття провини.

- Марина… ти тут? Не сподівався.

- Привіт, - тільки і відповіла дівчина.

Мить вони мовчали, потім, Марина вирішила трохи полегшити обстановку.

- Сьогодні на роботі був справжній безлад. Сподіваюся, що завтра все пройде інакше. Ти як день провів? Зі своєю дівчиною?

- Вона мені не дівчина, - відповів хлопець, - це та, з якою можна провести час, але зустрічатися немає сенсу. Добра знайома.

- Повія, - спитала Марина, але тут же схаменулася, - тобто… це не моя справа. Пробач.

Кілька хвилин Антон дивився на молоду сусідку, наче бачив вперше. Здається, рівняв тендітну, тиху білявку з упевненою у собі, нахабною жінкою. Яку вже нічим у житті не здивуєш.

- Ти права, - холодно сказав хлопець, -  це не твоя справа.

Він зачинив двері, а Марина, нарешті пішла до себе.

Побачивши Тимура наступного дня на кухні, прибиральниця зрозуміла, що той у поганому настрої. Він збивав крем так, що бризки летіли у всі сторони. Марина ледве втрималася, щоб не сказати йому про це. Адже потім прибирати цей безлад доведеться їй. Але не стала дорікати. Похмурий вид кондитера пригнічував її більше, ніж необхідність затримуватися після робота та відтирати засохлий крем.

Деякий час провели мовчки. Закінчивши з кремом, взявся за тісто для вишневого пирога. Марина прийнялась за миття посуду.

Останнього назбиралося багато, тому, дівчина зосередившись на роботі, не помітила, що Тимур покинув своє заняття.

Але вона відчула запах горілого, який йшов з духовки. Обернувшись, побачила, що Тимур сидить за столом витягнувши руки та зчепивши їх у замок. З духовки йшов дим, поки що невеликий…

- Тимур, - почала Марина, - ти б заглянув до пирога. Здається він вже готовий.

Хлопець не відреагував, посудомийка повторила свої слова. Коли і на цей раз дівчину проігнорували, сама кинулася до місця, звідки йшов дим. Ледве встигнувши вдягти рукавички, відкрила духовку та витягла повністю чорний корж. Пиріг, який мав виглядати кулінарним шедевром, перетворився на щось чорне та горіле.