Розділ 14

Через годину, Марина сиділа на своєму звичайному місці, позуючи для картини. Віталік зосереджено виводив пензлем, і по його обличчі було помітно, що він задоволений кінцевим результатом.

- Коли вже мені покажеш? - запитала дівчина, встаючи.

- Завтра покажу, - відповів Віталік. - Сьогодні заберу картину з собою та домалюю фон. І все, можна представляти спонсору.

- Я рада, що допомогла тобі, - промовила дівчина, - мені час йти. Там мабуть Денис та Максим поминають мене не злим, тихим словом. Хоча перерви в мене ще п’ять хвилин.

Прибиральниця-офіціантка кивнула художнику та побігла в кондитерську. Віталік, закінчував збирати речі, коли раптом на нього впала чужа тінь. Він підняв голову та впізнав Тимура. Відчув, що зовсім не радий цій зустрічі. Та й сам кондитер, хоча і посміхався, проте робив це не дуже щиро.

- Хотів запитати тебе, коли ти закінчиш малювати? - промовив Тимур, навіть не привітавшись.

- Скоріше за все завтра, - сухо відповів Віталік. Він вже повністю зібрався та виразно подивився на Тимура, даючи зрозуміти, що йому час іти.

- Подивитися можна?

- Ні. Я навіть Марині ще не показував, - категорично заявив хлопець, - це все? Я тоді піду?

- Постривай, - притримав його кондитер, - я хочу придбати у тебе картину.

- Вона не продається, - твердо відповів хлопець.

- Я готовий заплатити будь яку ціну.

- У тебе стільки немає, - заперечив художник, і Тимуру здалося, що в його голосі промайнула насмішка.

- Ти збираєшся подарувати портрет Марині?

- Тебе це не стосується, - вже роздратованим голосом промовив хлопець, - до побачення.

Навіть не глянувши на опонента, художник пішов. Деякий час, Тимур дивився йому услід, а потім повернуся на кухню. Марина як раз забирала брудний посуд та ставила чисті тарілки, щоб кухарю було зручно працювати.

- Цей так званий художник занадто часто тут малює, - сказав він дівчині, беручи у руки балон з вершками.

- Він вже майже закінчив мій портрет. До того ж, Альбіна сказала, що їй сподобалася вивіска, яку він намалював минулих вихідних.

Тимур хотів продовжити розмову, але в цей час заглянув Максим та попросив Марину вийти у залу та допомогти з замовленнями. Офіціантка вдягнувши інший фартух, пішла до столиків.

Кондитер тільки но хотів зайнятися випічкою, коли відчув, що позаду нього хтось стоїть. Обернувшись, побачив Альбіну, яка дуже уважно дивилася на нього. Тимур знав, що коли у його сестри такий погляд, потрібно очікувати неприємностей.

- Хочу запитати, на якій підставі ти хотів придбати у того художника картину? - суворо запитала вона.

Брат лише знизав плечима.

- Чому б і ні? Судячи з намальованої вивіски, хлопець досить талановитий. Захотілося мати якусь роботу від нього.  

- Будь яку чи саме портрет нашої прибиральниці?

- Послухай, я не буду тобі казати неправду. Так, я хотів купити саме портрет Марини. Що в цьому поганого? Хотів їй віддати, тому що той горе-майстер цього робити не збирається. Вона заслуговує, вже не перший день сидить наче кам’яна. Взагалі за таку роботу платять, а Марина позує безкоштовно. Ще й картину не отримає.

- Красиві слова та благородний намір, але за які гроші ти збирався придбати картину?

Ці слова вразили хлопця. Він підняв очі та добрі дві хвилини дивився на сестру, яка дивилася у відповідь.

- Тобто… ти хочеш сказати, що… я не маю право на ті гроші, що ми маємо зараз?

- Ти знаєш прекрасно, що у нас немає вільних фінансів. Нам потрібно сплачувати кредит. Крім того, життя вже довело нам, наскільки непередбачуваними можуть бути події.

Тимур явно хотів щось сказати, але Альбіна владним жестом зупинила його.

- Послухай, немає сенсу виясняти стосунки. Ще раз нагадую, що ти не маєш права витрачати гроші на будь що, не порадившись зі мною. До того ж, ти давав обіцянку не заводити нових стосунків, доки ми не станемо на ноги.

- Мені подобається Марина, - несамохіть вихопився Тимур.

- Це твої проблеми, - жорстко промовила Альбіна, - намагайся не клеїтися до неї, щоб не зробити їй гірше. Тебе звільнити я не зможу, а от її…мабуть буде легше.

Молодий чоловік зблід, згадавши, що ще сьогодні вранці, Марина збиралася піти з кондитерської. Тепер Альбіна казала те саме. Він спробував поговорити трохи м’якіше з власницею закладу.

- Послухай, але ж ми не можемо усе життя боятися стосунків. Незважаючи на те, що сталося шість років тому.

- Так. Але ми тоді вирішили, що спочатку досягнемо фінансового успіху. Чи не ти тоді говорив, що всі жінки тебе розчарували, і ти не скоро забажаєш знову закохатися?

- Так, я так казав. Але час минув, і зараз навіть ти могла знову спробувати.

- Досить! - майже крикнула сестра, - я тобі все сказала. Якщо не послухаєш, буде лише гірше. Тепер займися справою та приготуй празький торт.