Розділ 11

- Сьогодні не йдеш позувати? - недбало запитав Тимур, вмикаючи блендер в розетку.

- Ні. Віталік зателефонував та сказав, що сьогодні зайнятий. Я не розпитувала.

- Нехай скоріше забирає свої художні манатки. Вони дуже заважають на складі. Приміщення і так невелике.

- Думаю, скоро закінчить. Говорив, що залишилося зовсім трошки. Домалювати праву руку та промалювати фон.

- Не розумію, що такого важливого у подібній мазні. У мене б не вистачило терпіння.

- Тім, ти не правий, - м’яко сказала Марина, витираючи тарілки, - портретний живопис - справжнє мистецтво. Мета портрета полягає в тому, щоб передати не тільки зовнішність людини, але і його погляд на світ, характер, настрій. У минулих століттях, особливо, коли не було світлин, і тим паче, фотошопа, портрети могли розповісти про соціальний статус моделі. Ті чи інші риси підкреслювалися або навіть перебільшувалися…

- Сама придумала? Чи хтось підказав? - не ввічливо перебив її кондитер.

- Підказав, - відповіла Марина, трохи ображена таким поводженням.

- Менше слухай таких мрійників.

- Але ви схожі, - парувала дівчина, - він малює, а ти випікаєш десерти, поривами до шедеврів. Нехай це не одне і те саме, але ви створюєте, змушуючи інших захоплюватися результатами.

- Піди принеси мені стакани, поки я роблю фреш. Денис заявив, що до нас прийшли прихильники здорово образу життя. Вживають лише натуральне.

«Цікаво, як у Дениса пройшло побачення?», - подумала Марина, перескакуючи думками на зовсім іншу тему.

Оскільки сьогодні була п’ятниця, клієнтів на вечір прийшло особливо багато. Марина, Максим та Денис збилися з ніг, подаваючи десерти.

- Нехай Альбіна зарплатню нам підніме, - сердито промовив Максим, - не підписувався працювати за двох.

- Ти знаєш, що Альбіна нам зараз зарплатню не підніме, - сказав Денис, - у неї і так проблем досить. Крім того, увесь прибуток йде на погашення кредиту. І добре, якщо він є.

Марина не приймала участі у розмові. Іноді збиралася поговорити з начальницею щодо зарплатні, але щось її зупиняло. Можливо, звичайна нерішучість. З іншої сторони, по уривкам розмов, дівчина розуміла, що справи кондитерської йдуть не так добре, як могло показатися на перший погляд. До того ж, наявність клієнтури, хоча була непоганою, але відмінною назвати важко.

Задумуватися над цим дівчина не стала, в неї своє життя. Сьогодні потрібно ще встигнути прибрати кухню.

На щастя, відвідувачів біла дев’ятої години стало менше, і Марина змогла повністю присвятити себе прибиранню. Альбіна поїхала по справам за годину до цього, Тимур відволікшись від випікання тістечок, знаходився у кабінеті сестри. Максим та Денис обслуговували людей у залі.

Прибирання на кухні зайняло багато часу. Коли Марина віддраїла останню каструлю, подивилася на годинник. І ахнула! Вже була майже дванадцята година. Через п’ятнадцять хвилин почнеться новий день.

Чому їй ніхто нічого не сказав? Не могли ж закрити в кафе одну? Дівчина швидко пройшла у залу, але виявилося що там порожньо. Максим та Денис вже пішли, Альбіна, мабуть, не верталась.

Двері у кабінет начальства була трохи відчинена. Марина, недовго думаючи, направилася туди.

За столом, поставивши перед собою ноутбук, сидів Тимур. Зосереджено дивлячись в екран, час від часу переводив погляд на невеликий блокнот, що лежав на столі.

- Мені вже можна йти? - неголосно запитала дівчина.

Чоловік злегка здригнувся та подивився на ту, що увійшла.

- Ти ще тут? Думав, вже пішла.

Чомусь, Марина не повірила у сказане. Здається, Тимур чудово знав про те, що залишився у кафе не один.

- Хочу зараз піти. Можливо, встигну поспати вдома до того, як знову доведеться вставати.

- Ну ти і сонько, - сказав Тимур, ховаючи блокнот у ящик столу.

- Кому чого не вистачає, - посміхнулася Марина, - мені катастрофічно не вистачає нормального сну.

«І грошей», - подумала вона, але не сказала вголос.

Тимур мовчав, не поспішаючи відповідати на поставлене запитання. Це викликало у дівчини роздратування. Взагалі, чому вона запитує? Робочий день скінчений, вона має повне право йти додому.

- Коли мені було вісімнадцять, я ходив на уроки танців, - сказав Тимур, встаючи, - був навіть одним із перших у групі.

- Який саме танець? - запитала Марина, мимохіть зацікавившись.

- Танго, - коротко відповів хлопець, - спочатку ненавидів кожне заняття. Вважав, що це бабські справи, виконувати різні колінця. Але мама взяла з мене слово, що якщо я закінчу один курс та захочу піти, вона не буде проти. Це сталося за один рік до того, як її та батька не стало.

Він виразно подивився на дівчину, і та почервоніла. Не знала, як повести себе. Почати розпитувати про батьків Тимура або скромно промовчати?

Кондитер не дозволив їй довго роздумувати. Кивком голови запросив вийти до головного залу. Тепер, коли нікого не було та стільці знаходилися у перевернутому стані, приміщення здавалося дуже просторим.