Розділ 10

- Намагайся менше теревенити, - суворо промовив Віталік, коли Марина задала чергове питання про портрет. - На напружуй обличчя, це також не піде на користь. Спробуй по можливості не ворушитися.

Марина хотіла кивнути, але вирішила, що це також заборонено. Тому просто завмерла на місці, виконуючи наказ майстра.

Йшов третій день позування. Оскільки роботі приділялося лише тридцять хвилин, дівчина не представляла, скільки часу взагалі може на це піти. Віталій сказав, що більше місяця у нього все одно немає. Доведеться закінчити, хочеш або ні.

Молоді люди настільки захопились художнім співробітництвом, що не помітили, як із кондитерської вийшли Альбіна та Тимур. Ставши недалеко, тримаючи чашки з кавою, дивилися на те, як Марина та Віталік разом творять. Останні не помічали нічого і нікого.

- Її перерва вже закінчилася, - сказав Тимур.

- Нічого. В кондитерській небагато людей. Хлопці впораються.

- Мені потрібно, щоб Марина протерла підлогу. Не можу працювати серед безладу.

- Зачекаєш, - сухо сказала Альбіна, - крім того, між нашою прибиральницею та художником виникла певна хімія. Не будем їм заважати.

- Як раз будемо, - холодно сказав Тимур, - піду та скажу, що перерва скінчена. Їй не за це платять.

Він двинувся до молодих людей, але Альбіна схопила його за руку:

- Досить, Тім. Я сама їй скажу. Ти йди на кухню. Твоя перерва також скінчилась.

Хлопець трохи відкрив рота, щоб відповісти, але жінка владно його зупинила:

- Не сперечайся. Йди та приготуй яблуневу шарлотку. Її сьогодні розібрали.

Тимур подавив бажання заперечити та повернувся у кафе. Альбіна знову подивилася в сторону Марини та Віталіка. Вони вже поспіхом збиралися. Видно, Марина згадала, що в неї тільки півгодини та сказала про це приятелю.

До кінця дня нічого особливого не сталося, якщо не рахувати невелику подію. В кафе прийшла молода парочка, чия зустріч  завершилася тим, що дівчина перевернула піалу з желе на хлопця. Після чого зі сльозами вибігла з кондитерської.

По уривкам розмови, Марина припустила, що юнак покохав іншу. Хотів у цьому зізнатися, але розуміння не зустрів. Наївний! Невже думав, що його теперішня кохана зрадіє, що її проміняли на іншу?

Але ж хлопець вчинив щиро. Зізнався дівчині, що є інша. У чому винен? Що кохання пройшло?

Мимохіть Марина представила себе у подібній ситуації. Підмітаючи уламки розбитої піали, думала, щоб вчинила, якби ідеальний чоловік (поки що в уяві) задумав її покинути? Пробачила б? Відпустила?

- Марина, можеш мене сьогодні підмінити? Я піду трошки раніше?

Дівчина, акуратно прибравши останні уламки скла та висипавши їх у відро для сміття, повернулася до Дениса, який щойно підійшов.

- Наскільки раніше ти хочеш піти?

- Прямо зараз.

- Денис, до закриття кафе ще три години. Відвідувачів прибавляється. Що скаже Альбіна?

- Сувору начальницю беру на себе. То що? Підміниш?

Марина відповіла не одразу. Їй не дуже хотілося обслуговувати одразу кілька столиків. Як навмисно народу прийде багато, як тільки один з офіціантів піде.

- Маринко, ну будь ласка, - Денис взяв її за руку і зробив очки цуценяти, - ти ж все розумієш.

- Не розумію. І наскільки пам’ятаю, курсів у тебе сьогодні немає. Куди зібрався?

По обличчю хлопця було видно, що він не дуже бажає ділитися планами. Але Марина ясно дала зрозуміти, що якщо не скаже, назустріч йому ніхто не піде.

- Всім нам час від часу хочеться влаштувати особисте життя. А з нашим графіком це майже нереально.

- Альбіна знає? - знову почала дівчина, але хлопець її перебив.

- Причини не знає. І якщо раптом скажеш їй, підеш зі мною на побачення, ясно тобі? Замість тієї, з ким я збираюся зустрітися сьогодні.

Дівчина здвигнула плечима:

- Було б бажання та час. Добре. Можеш звільнитися сьогодні раніше. Я вже як небудь постараюся прикрити.

- Дякую Ти чудо. До речі, твій маляр, тільки що всівся за столик. Потурбуйся про нього. Але на чайові не розраховуй. Всі ці творчі натури грошей не мають. Повір моєму досвіду. Намагайся пристроїтися до бізнесменів та інших ділових людей.

З цими словами досвідчений офіціант помчався в сторону службового приміщення. Марина підійшла до Віталіка, який зручно влаштувався біля вікна. Вона подала йому меню, тепло посміхнулася:

- Вирішив сьогодні затриматися? Можу порадити пиріг з корицею. Та каву. Якщо не п’єш каву, у нас є чудовий яблучний сік. Як віджатий так і звичайний.

- На твій погляд, - відповів художник, навіть не розкриваючи меню. - Буду радий скуштувати що завгодно.

Через двадцять хвилин Марина знову підійшла, несучи на таці неперевершене різнокольорове бізе та холодний чай. Поставила перед клієнтом.

- Приємного відпочинку, - промовила вона. Хотіла піти, але Віталік їй не дозволив.