Розділ 9

- Марина, людей багато. Вийдеш у залу, - сказала Альбина. І тут же додала, - у кінці робочого дня зайдеш до мене. Обговоримо зарплату, оскільки ти займаєш одразу дві посади.

Слова начальниці підбадьорили. Марина дійсно втомлювалася, бігаючи з тацею  та одночасно прибираючи на кухні та в залі. За свої труди хотілося більше грошей.

- Марина, не могла б ти мене підмінити? – швидко знімаючи фартух, сказав Максим, - курити хочу, сил немає. Там, за столиком, сидять двоє надутих кренделя. Боюся до них підходити. Така красуня як ти підніме їм настрій.

- З тебе кава за це, приятелю. З пінкою.

- Та раз плюнути, люба, - хмикнув хлопець та помчався до чорного виходу. Дівчина встигла помітити, як він дістає з кишені пачку цигарок, щоб з насолодою затягнутися.

Іноді їй здавалося, що навкруги всі палять, крім неї, хоча це було не так.

Клієнти за вказаним столиком дійсно виявилися «шкідниками» та крові випили немало. На чайові нічого не залишили, але Марину це не засмутило. Їй хотілося, щоб відвідувачі якнайшвидше розплатилися та пішли якнайдалі.

Мужики, мабуть, переживали кризу середнього віку, чи їм по життю не щастило з протилежною статтю.

На вид їм можна було дати років сорок п’ять-п’ятдесят і вони перебували не в кращій формі. І те, що вони забивали рота шоколадним тортом з вершками, привабливості не додавало. Під кінець, вони на рівному місці назвали Марину «гламурною стервою». Це навіть сподобалося дівчині, оскільки вона ніколи не вважала себе ні гламурною, ні стервою.

Не дивлячись на зовнішній спокій, прибиральниця-офіціантка почувала, що втомилася. Іноді клієнти витягала усі сили не гірше енергетичних вампірів. Їй навіть захотілося вийти на вулицю та сильно затягнутися сигаретою. Але вчасно відмовилася від даного наміру. Рано здаватися, вона тільки місяць тут працює.

У другій половині дня, вдалося вибратися на перерву. Марина, взявши чашку з кавою (не з пінкою і не від Максима), свіжий круасан з вишневою начинкою, вийшла через головний вхід. У неї рівно півгодини, щоб насолодитися випічкою та ароматним напоєм.

На вулиці було сонячне, але не жарко. Стоячи коло ганку, дівчина мимохіть відчула, наскільки, все ж таки, життя прекрасне. Навіть якщо батрачиш по дванадцять годин не присідаючи.

- Марина? - почувся голос зовсім поряд.

Дівчина роблячи ковток, трохи не подавилася. Подивилася перед собою та побачила Віталіка.

Хлопець стояв, тримаючи у руках кепку та збентежено дивився на дівчину. На його плечі висіло полотно, та інші принади для художньої роботи.

- Віталік? -  дівчина з деяким зусиллям згадала ім’я нового знайомого, - що ви тут робите?

- Так… Ми ж домовлялися, що я буду вас малювати? Чи ви передумали?

Хлопець виглядав настільки збентеженим, що Марина ледве не розсміялася. Здавалося, що перед нею знаходиться школяр-підліток, а не дорослий хлопець. На кілька років старший за неї.

- Як ви мене знайшли? - продовжувала допитуватися вона.

- Це не проблема. Погуглив назву кафе та швидко знайшов. Заклад набирає популярність.

- Це так, - згодилася Марина, - Тимур готує десерти, заради яких варто пройтися пішки від Софієвської Борщаговки до Дарницької площі. Маестро!

- То як щодо нашої умови? -  нагадав хлопець.

Марина трохи розгубилася, та не змогла зізнатися, що й думати забула про художника.

- Я б із задоволенням, Віталік. Адже, позувати для картини - це честь. Але в мене перерва через десять хвилин закінчується. Взагалі перерва у мене невелика. Півгодини.

- Мені більше не треба, - гнув свою лінію молодий художник, - фарби у мене з собою, полотно також. Я ж змогу залишати це все тут?

-  З цим можуть виникнути проблеми, - щиро сказала Марина. - Послухай, мені час йти працювати. Готова позувати кожного дня по двадцять хвилин. Щодо зберігання твого художнього майна нічого обіцяти не можу.

Марина кивнула знайомому та пішла до зали. Каву та круасан здалися смачними. Якщо цей упертюх заявиться сюди завтра, треба буде пригостити його.

Ближче до вечора, народу стало більше. Марині ніколи було думати про Віталіка. Мотаючись від одного столика до іншого, думала над тим, що перед тим, як піти, потрібно ще встигнути прибрати на кухні. Тимур, скоріше за все, залишися там для неї багато роботи.

- Ти, дівчино, продовжуєш  зводити з розуму хлопців? - запитала Альбіна, коли Марина занесла тарілки на кухню та почала загружати їх в раковину.

- Тобто?  - дівчина старанно натягувала на руки гумові рукавички.

- Дивакуватий хлопець з засохлою фарбою на футболці хіба не твій знайомий?

- Віталік? Так. Познайомилися на днях. 

- Я з ним розмовляла недавно. Він мене підстеріг, коли я вийшла на літню терасу випити кави.

- Сподіваюся, він не доставив проблем? - з тривогою запитала дівчина, починаючи мити чергову тарілку.

- Сказав, що хоче намалювати твій портрет. І йому ніде зберігати художній інвентар. Хоче залишити його у нас.