Розділ 7

До відкриття залишалася ще година. Марина, зціпив зуби, лежала на стільцях та зчищала жуйку, яку приліпили під столами. Що за манери? Чому не можна викинути цю гидоту у помийне відро? Обов’язково треба приліпити, поки ніхто не бачить. Адже не їм потім прибирати.

- Я сьогодні піду раніше, у мене курси, - почувся над дівчиною голос Дениса.

- Марина, заміниш його, - інший голос належав Альбіні.

- Як скажете, - автоматично відповіла дівчина. Чергова жуйка виявилася особливо причепливою.

- Так наша цукерочка згодна? - Денис схилився до дівчини ближче, - велике тобі спасибі.

- За таке порівняння приліплю тобі це на лоба, - пригрозила Марина, виправляючись та показуючи зібрані «багатства».

- Немає часу, - сказала Альбіна, - скоро відчинятися.

Марина швидко пішла до підсобки. Якщо ввечері буде обслуговувати гостей, прибирання необхідно завершити до початку години пік.

Тимур метушився на кухні. Марина почала збирати серветки, що лежали тут ще з учорашнього дня. Скінчивши, хотіла піти, щоб не заважати, але мимохіть зупинилася, задивившись на маніпуляції кондитера.

Хлопець помішував шоколад у великій каструлі. Дівчина відчула божественний аромат і навіть прикрила очі, насолоджуючись цими відчуттями.

- Подобається? - запитав Тимур, - це на замовлення.

- Дуже подобається, - зізналася Марина.

- Тут виходить чистий шоколад. Зміст какао біля вісімдесяти відсотків. Клієнт замовив без горіхів та сухофруктів. Мені приготувати легше, та й користі більше. Розіллю по формочкам, поставлю у холодильник та готово. 

Марина продовжувала мовчати, наче заворожена дивлячись на віртуозні дії кондитера. Той запитав:

- До речі, як тобі равлик?

- Поки ще не куштувала, - зізналася дівчина, - шкода таку красу псувати.

- Фігурка зроблена з молочного та білого шоколаду.

- Я люблю білий.

- Не найкращий вибір. Якщо хочеш купити шоколадку, звертайся до мене, підкажу. Головне - достатній процент какао.

- Добре, - Марина відчула, як обличчя заливає рум’янець. Їй дуже подобалося стояти на кухні та розмовляти з Тимуром про шоколад.

Той продовжував:

- Майя вірили, що какао, має силу оголювати потаємні бажання. Допомагає передбачати долі. Ну-ка подумай, чого бажаєш у майбутньому.

- Потаємні бажання на те і потаємні, щоб про них не говорити. Нехай краще какао мене викриє.

- Як щодо того, щоб дізнатися про свою долю? – Тимур перелив у останню формочку залишки шоколаду.

- Ви працюєте чи просто язиками чухаєте? - Альбіна з’явилася на кухні несподівано. - Тимур, клієнт замовив ще десять формочок. Але на цей раз додай ще родзинок. Марина, через годину Денис йде. Піди, протри столи.

Схопивши те, що потрібно, Марина побігла до залу. Альбіна кілька секунд дивилася на брата, поки той зосереджено помішував нову порцію шоколаду.

- Ця недалека білявка подобається тобі. Не заперечуй.

- Не заперечую, - холодно відповів Тимур, готуючи формочки, - нема необхідності слідкувати за мною.

- У нас була умова, - суворо сказала Альбіна, - ніяких відносин, поки кондитерська не стане приносити солідний дохід. Поки весь дохід йде на те, щоб погасити кредит.

- Я доросла людина.

- Скажеш це, коли будеш знову валятися в реанімації.  І до тебе ніхто не прийде крім мене. Чи ти забув, що сталося чотири роки тому?

- Ні. І не забуду. Що тепер? Не можу поговорити…

- Я не хочу, щоб усе накрилося через чергову симпатичну дурочку, - твердо сказала Альбіна.

- Я зрозумів, - зціпивши зуби, відповів Тимур.

Біля восьмої вечора Марина вдягла фартух та вийшла у залу. Відвідувачів виявилося достатньо, Максим зрадів допомозі.

Дівчина вже трохи знала меню, хоча не ідеально. Але, могла відрізнити панна коту від пеламуші. Завдяки Тимуру, у вітрині та в меню знаходилася велика кількість солодощів на будь який смак та гаманець.

Набігавшись, дівчина не одразу помітила свою знайому. Та зупинила офіціантку та сказала:

- Один чізкейк з полуницею.

Марина обернулася, ледве не випустивши тацю. На її губах з’явилася посмішка. Так звичайно посміхаються тим, кого раді бачити.

- Чізкейк? Зараз принесу.

Їм не вдалося поговорили, клієнтів стало забагато. Але Марина, обслуговуючи два столика одночасно, відмітила, що Людмила не стала замовляти каву і на перекур не виходила.

Коли Марина принесла рахунок, напряму запитала:

- Вам равлик сподобався? Шоколадний.

Людмила трошки натягнуто посміхнулася:

- Я не їла. Віддала племінниці. Їй лише п’ять років, повинна бути задоволена.

- Любите племінницю? -  тихо спитала дівчина, сама не очікуючи такої нахабності від себе.