Розділ 4

Будильник розбудив Марину музикою Вівальді о пів на шосту ранку. Відкривши очі, дівчина відразу згадала, чому поставила його на таку рань.

Швидко піднявшись, влетіла в душ. Після водних процедур, вдяглася у максимально зручний одяг. Вже наносячи собі макіяж, подумала: чи так воно потрібно? Навряд чи прибиральниця повинна бути гарною. Але нафарбуватися не передумала. Нехай прибиральниця не повинна бути красивою, але має на це право.

У чорного входу, опинилися без двадцяти вісім. Це не засмутило, навпаки, нехай решта персоналу думає, що вона дуже бажає взятися за швабру та віник.

Марина дійсно хотіла приступити до роботи. З дитинства чула про те, що в житті нічого не буває просто так. І будь-який досвід являється безцінним. Правда, дівчина все чекала, коли в житті щось трапиться для щастя, а не для досвіду.

Не дивлячись ні на що, молода білявка намагалася у всьому бачити позитив. Тому, нагадав собі, що фізична робота йде на користь, дожидалася, поки прийдуть інші учасники. Видно, що ті не поспішали. Можливо, не розділяли завзяття взятися за роботу.

- Довго тут стоїш? – запитав Тимур, підходячи до дверей та дістаючи ключи.

- Хвилин двадцять, - відповіла Марина, - добрий ранок.

- Добрий ранок, - схаменувшись, відповів хлопець, - ти вибач. Я часто забуваю привітатися.

- Нічого страшного. Ви сьогодні пішки?

- Машину взяла Альбіна. Вона прийде трохи пізніше. Але ми і без неї впораємся. Проходь будь ласка.

Він галантно відкрив двері, жестом запрошуючи дівчину пройти. Марина навіть хотіла зробити жартівливий кніксен, але втрималася. Цей хлопець іноді здавався таким кумедним, що неможливо було йому не підіграти.

Разом вони зайшли у напівтемне приміщення. Тимур увімкнув світло, потім звернувся до Марини:

- Я приготую столи, а ти починай збирати сміття. Говорив учора цим неробам прибратися, та хіба вони слухають?

- Кого маєте на увазі? - поцікавилася дівчина, підбираючи з підлоги зім’ятий обгортковий папір. Хтось вчора не дуже церемонився, коли розкидав його.

- Про Дена та Макса. Це наші офіціанти. Познайомишся з ними трошки пізніше. Вони запізнюються, користуючись тим, що Альбіни немає з самого ранку. Вона в плані дисципліни більш жорстока ніж я.

Марина посміхнулася. Цей милий хлопець менш за все представлявся їй жорстоким та суворим. Жіноча інтуїція підказувала, що він навіть не здатен відчитати когось, не кажучи про те, щоб покарати.

- Йди перевдягайся, - нагадав їй Тимур, - там у підсобці, у крайній шафці знайдеш уніформу.

Марина кивнула та вийшла. Через п’ятнадцять хвилин вже стояла у фартухі, косинці і гумових рукавичках.

- Я буду на кухні, - промовив Тимур, - приготую перші солодощі, а далі візьмуся за випічку. Відчиняємося через півгодини, тож приступай до роботи. Вимий підлогу, коли прийдуть перші відвідувачі - займись посудом.

Через двадцять хвилин прийшло двоє молодих людей. Марина одразу вгадала в них рідних братів. Їм можна було дати років двадцять та двадцять два. Виглядали високими, стрункими. Робота офіціантів їм підходила дуже добре, оскільки енергія била з них ключем.

Познайомитися з ними ближче у Марини не було можливості, тому що кафе відкрилося, і вже з’явилися перші клієнти. Хлопці метушливо чіпляли на себе фартушки офіціантів, а дівчина повернулася на кухню, де почала перемивати гори посуду. Звідки все це бралося, вона не знала. 

Перший день на роботі пройшов швидко. Марина з незвички втомилася, але не жалілася, не дивлячись на те, що Тимур кілька разів питав про це.

Альбіна з’явилася приблизно о третій годині дня, але ні з ким майже не говорила. Зачинилася у кабінеті, і незадовго до закриття знову кудись зникла.

За годину до кінця робочого дня, Марина завершила всі господарські справи. Клієнтів вже не було, і дівчина вирішила піти та подивитися, що робить Тимур. Щодо Дениса та Максима вона не сумнівалася. Вони курили на виході з кафе, розказуючи один одному сучасні анекдоти.

Тимура вона знайшла на кухні. Той, схилившись над столом, прикрашав кекси кремом. Тримаючи в руках кондитерську насадку, професійно  наносив на капкейки різноманітні візерунки.

На мить Марина застигла на місці. Вона вперше бачила так близько, як створюються кулінарні шедеври. Її вразило, з якою легкістю на поверхні кекса «розквітає» кремова троянда, невеличке сердечко або якийсь інший візерунок.

Тимур був повністю поглинутий власним заняттям. Зосереджено продовжував, перетворюючи звичайне тістечко у справжнє мистецтво. Від його білосніжної фігури віяло затишною атмосферою, наче готувати тістечка було для нього покликанням.

- Кхм… - почала Марина.

Тимур здригнувся, і кремова квітка на останньому капкейку розмазалася і втратила свою форму.

- Та що ж це таке! -  вигукнув хлопець.

- Вибач, будь-ласка, - Марина швидко підійшла до столу, - я не хотіла.

Тимур швидко обернувся до неї та промовив трохи роздратованим тоном:

- Слухай, може перейдемо на «ти»? Не такий  я ще старий.