Розділ 3

Коли дівчина залишилася сама, повернулася до провулка, через який мала пройти, щоб опинитися вдома. У душі заворушився липкий страх: доба пізня, ліхтарі там майже не світили. Можливо, дарма вона не дозволила підвезти її додому? Вона раніше не ходила тут вночі.  

Проте, нічого змінити вже не можна було. Марині зовсім не хотілося турбувати начальство ще до того, як заступить на роботу. Це лише напівтемний провулок, вона часто по ньому ходила і нічого страшного не траплялося.

Набравшись хоробрості, дівчина вступила в пітьму. Неподалік горів ліхтар, і Марина поспішила до нього, наче до світла у кінці тунелю.

В подібних ситуаціях, немає нічого гіршого, ніж власна уява. Марина намагалася не думати про вурдалаків, злочинців, привидів та перевертнів. Але останні, наче умовившись, переслідували її думки.

Дівчина швидко йшла вперед, переходячи від одного ліхтаря до іншого. Необхідно звикати. Кондитерська, певно, буде працювати до десятої або навіть одинадцятої години вечора. Тобто Марині постійно доведеться повертатися додому в цей час.

Вона почала подумки рахувати до ста та назад. Трошки допомогло, поки дівчина не почула позаду себе метушню та не побачила тінь, що впала перед нею.

Судорожно обернувшись, і побачивши темну чоловічу постать, Марина на кілька мить заклякла від жаху. Потім знову повернувшись спиною до невідомого, кинулася геть.

Переслідувач виявився спритнішим. Миттєво метнувся за дівчиною, обома руками обхопив її за талію. Відчувши на собі сильні руки, у душі Марини спалахнула справжня паніка. Почала пручатися, в очах виступили сльози страху.

- Відпустіть!!! Інакше кричатиму! Кричатиму! - надривалася вона.

- Ти вже кричиш. Доба пізня, люди сплять, - почула знайомий голос.

Те, що голос знайомий, Марина зрозуміли лише через кілька секунд, коли, не зумівши вирватися, мимохіть прислухалася.

- Антон! Це ти? - запитала нарешті, знову роблячи спробу звільнитися. Відчуваючи, що приятель не збирається її відпускати, попросила:

- Відпусти, будь ласка.

- Ну хоч не кричиш, вже добре.

Хлопець випустив свою здобич. Марина відринула від нього, несхвально подивилася.

- Що ти тут робиш?

- А ти?

- Я роботу знайшла. На цей раз співбесіда пройшла вдало.

- І ким влаштувалася?

- Давай поки не будемо це обговорювати, - парирувала дівчина, не маючи охоти розповідати, куди та ким влаштувалася.

- Як знаєш, - потиснув плечами той.

- Тепер твоя черга. Що ти тут робиш?

Антон дістав пачку сигарет, запальничку, прикурив. Потім подивився на білявку.

- Я вийшов тебе зустрічати. Дзвонив до тебе в квартиру, не відповідала. Час був уже не дитячий.

- Нащо, Антоне? Я же не прохала тебе про цю послугу. Ти не повинен…

- Мені так захотілося. Ходімо. Не будемо стояти у темному провулку.

Марина подивилася на нього, і в погляді блакитних очей читався невеликий докір.

- Антон, не треба більше так робити. Ти злякав мене. Тепер ходімо.

Разом вони пішли далі, Марина намагалася йти трохи попереду. Коли хлопець спробував однією рукою обняти її за талію, рішуче випручалася.

- От і все. Дякую за допомогу, - промовила дівчина, опинившись коло дверей власної квартири.

Хлопець не поспішав йти. Він не зводив очей з дівчини, милуючись її правильними рисами обличчя, великими синіми очима… Вона була так не схожа на тих фарбованих красунь, з якими він іноді проводив час.

- Ти дуже гарна, - тихо сказав він, торкаючись світлого пасма, що вибився.

Марина невимушено посміхнулася:

- Дякую тобі. Вдячна, що ти мене зустрів. На добраніч.

- Ти навіть не запросиш мене на чашечку кави?

- Ні. Мені завтра на роботу.

- Марина, - серйозно промовив Антон, - така красуня як ти, взагалі не повинна працювати.

- На добраніч, - повторила дівчина. Відкрила двері, кивнула сусіду та зникла в квартирі.

Вдома, прийнявши душ та перевдягнувшись у домашнє, дівчина прилягла обдумати все те, що з нею сьогодні сталося. Отже, вона знайшла роботи зовсім не ту, про яку мріяла. Чи цього бажала, коли приїхала сюди? Що називається «підкорювати столицю». Столиця ніяк не хотіла підкорюватися, і ось тепер Марина буде прибирати приміщення, драїти раковини, мити посуд. Це не викликало ентузіазму.

Проте, у дівчини навіть не виникало думки порушити слово, яке вона дала Альбіні. Тобто не прийти завтра на відкриття «Солодкого життя». Причина полягала не тільки в тому, що Марині більше нікуди було діватися.

Дівчині сподобалися двоє людей, яких вона зустріла в кондитерській. Перше враження частіше за все оманливе, але щось підказувало Марині, що вона не помиляється, і Альбіна з Тимуром -  хороші люди.

Марина перевдягнулася у піжаму, розправила ліжко, лягла з наміром заснути. Їй завтра рано вставати, і вона була впевнена, що віднині життя зміниться.