Розділ 1

Що робити двадцятирічній дівчині, якій не щастить у житті? Зовсім не щастить. Не вдається побудувати відносини, знайти пристойну роботу, вступити до університету.

Гарні запитання. Їх собі задавала Марина майже кожного дня. Це стало для неї звичною справою, коли прокидаючись зранку, намагалася пригадати, куди потрібно бігти цього разу.

Старі двері ніяк не бажали закриватися. Марина штовхнула їх, але перекошений косяк чинив перешкоду. Нарешті задумка вдалася, дівчина закрила двері на ключ.

Орендована квартира викликала роздратування, але діватися не було куди. Житло належало далеким родичам, завдяки чому мешканка могла платити лише за комунальні послуги, не віддаючи важко зароблені гроші за проживання. Це вже було добре, беручи до уваги, що фінансів з кожним днем ставало все менше.

Зараз збиралася бігти на чергову співбесіду. Марина вже запізнювалася, отже потрібно було прискоритися. Офіс, куди потрібно їхати знаходився в центрі міста. Досить далеко від старого району, де жила дівчина.

Дім був без ліфту, старий на п’ять поверхів. Марина тільки зібралася швидко збігти вниз по сходам, як почула знайомий голос.

- Куди поспішаєш? -  на сходовий майданчик вийшов хлопець та затягся сигаретою.

Незважаючи на поспіх, Марина на одну мить зупинилася та подивилася на нього.

- Ти як думаєш? Гуляти та насолоджуватися життям.

- По тобі помітно, - усміхнувся той, - до речі, сумку застебни, бо загубиш щось важливе. Ти можеш, знаю.

- Антон, відвали, - відмахнулася Марина, перед тим, як кинутися вниз по сходам. Сумку застебнула на ходу.

Порада хлопця не була пустою, дівчина справді часто губила дрібні речі і не тільки. Найбільшою втратою в цьому році стала пропажа нового смартфона, який їй подарували на День Народження батьки. Настільки щедрий дарунок вразив доньку, оскільки з предками у неї були не дуже теплі відносини. Батько та мати більш пишалися старшим сином.

Телефон вкрали ще до того, як Марина встигла поставити туди сім-карту. Дівчина потім довго плакала та називала себе тюхтійкою, але зробити нічого не могла. Кілька разів телефонуючи батькам по старенькому мобільному, була змушена збрехати, що все в порядку. Мабуть, вони повірили…

Марині катастрофічно не щастило у житті. Велике місто безжально відноситься до тих, хто приїхав, а тим, хто не вміє спіймати вдачу за хвіст, взагалі сподіватися нема на що. Але Марина вирішила ризикнути.

В Київ приїхала півтора року назад, у пошуках щастя. Багато молодих людей приїздили «підкорювати столицю», і вона стала однією з них. Вірила, що в майбутньому чекає тільки щастя та вдача.

Але трапилося навпаки. Дівчина страждала від постійних невдач, які сипалися одна за одною.

Як і більшості романтичних натур, Марині хотілося жити в столиці. Їй здавалося, що у великому світі знайдеться для неї щось незвичайно, навіть чарівне. Прекрасний принц вже зачекався, пристойна та престижна робота готує крісло, куди вона сяде, а модні тусовки не стануться  без неї.

От тільки все виявилося не так яскраво. Справа навіть не в задрипаній квартирі, де доводилося дивитися на плісняву на стінах або на іржу на трубах. Марина ніколи не була ледащицею, завжди готова навести порядок та надати обстановці максимально затишний вид.

Марина не знала, з чого саме починати «казкове» життя у місті. Мрії сильно розходилися з реальністю. Все коштувало грошей, яких у двадцятирічної дівчини не було. Необхідно терміново шукати роботу, хоча б  з мінімальною зарплатнею.

В душі дівчина не розпрощалася з надією отримати вищу освіту. Можливо не сьогодні, але коли-небудь… Мрія настільки таємнича та бажана, що Марина боялася зізнатися в ній навіть самій собі.

Але і тут життя жорстоко відповіло молодій мрійниці. Знайти роботу у місцевому супермаркеті або магазині косметики виявилося не важко. Набагато важче втриматися на роботі.

За останні півроку, Марина поміняла чотири роботі. Їй просто не щастило. Працюючи на касі, вона могла не дорахуватися тисячі гривень, а подаючи замовлення в ресторані «випадково» перевернути тацю на клієнта.

Адміністрацію, звісно, не хвилювало те, що клієнт міг розпустити руки у сторону симпатичної молодої дівчини з пшеничним волоссям та блакитними очами. Будь-який заклад краще звільнить персонал, аніж втратить клієнта.

Єдиним «вікном у світ» для Марини служив ноутбук, який вона купила ще до того, як скінчила школу. Накопичень, що танули з кожним днем, якраз вистачало на те, щоб кожен місяць сплачувати за Інтернет.

Не дивлячись на невдачі, вона не втрачала оптимізму та вірила, що одного разу її життя зміниться. З’явиться у житті хтось, хто допоможе змінити те, що відбувалося зараз.

Марина забігла в трамвай, купила у кондуктора квиток, та глибоко задумалася. Необхідно зосередитися на роботі. Якщо все так, як написано в об’яві, то за цю роботу варто схопитися та не відпускати.

Світловолоса дівчина вийшла із старої будівлі засмучена, але не здивована. На що вона взагалі розраховувала, коли читала об’яву та набирала номер, вказаний там? Тепер все це здавалося дивним, але тоді окрилена надією, вона повірила, що насправді пощастило.