Пролог

Марина стояла, притулившись до стіни. Відчувався страх. Безвихідь. Відчай. Близька їй людина, виявилася негідником. Тим, хто не розуміє слова «ні» та готовий на все, щоб отримати своє.

До кінця не вірилося, що все це трапилося насправді. Дурний жарт або сон. Зараз вона розплющить очі під звуки будильника та почне збиратися на роботу.

Він стояв навпроти, майже повністю притулившись до нещасної. Відчувався сильний запах від сигарет, важке дихання. Так дихає дикий звір, перш ніж схопити та розтерзати здобич.

- Антон, - сказала Марина, - дозволь мені піти. Я нікому нічого не скажу, якщо ти мене відпустиш.

Молодий хлопець відповів не одразу. Наблизив своє обличчя до обличчя дівчини. Коли вона спробувала відвернутися, схопив за підборіддя та різко повернув до себе.

- Погрожувати не потрібно, мила моя. Ти не в тому становищі, щоб ставити умови.

- Я не погрожую, - дівчина скривилася від болю. Страх перетворювався на паніку, - я прошу тебе. Благаю!

- Це добре, - вільною рукою провів по вилиці полонянки, насолоджуючись ніжністю молодого обличчя, - благай. Зроби так, щоб я повірив твоїм словам.

- Не зачіпай  мене, - крикнула Марина, - забери руки!

Обхопивши дівчину за талію, він з силою притягнув її до себе, незважаючи на марні спроби звільнитися.

- Чому ти ображаєш мене, красуне? Я погано залицявся до тебе? Жалів щось? Невже тобі більше подобається махати віником в якійсь задрипаній кондитерській?

Марина відчувала, що може втратити свідомість. Але розуміла, що цього не можна робити. В неї ще була надія вирватися або хоча б спробувати покликати на допомогу.

- Антон, прошу тебе. Давай поговоримо, обсудимо…

Вона не встигла договорити, як хлопець вп’вся в її губи, цілуючи з пристрастю та глибоко. Сильні руки утримували її залізною хваткою. Закінчивши поцілунок, він спробував розірвати блузку на ній.

Марина закричала. Вчепилася в хлопця, намагаючись відштовхнути, але сили були занадто нерівні.

- Допоможіть! Допоможіть! -  галас  почувся у порожній квартирі.

Хлопець вдарив її по обличчю, збиваючи дівчину з ніг. Вона спробувала піднятися, але тут Антон вхопив жертву за волосся, ривком поставив на ноги.  

- Слухай сюди, шльондра! У тебе є вибір. Або закриваєш рота та робиш так як я кажу, або тобі ж буде гірше.

Марина не відповідала. Широко розкриті очі дивилися з ненавистю та зневагою. Як же вона помилялася у цій людині. Вважала його порядним, хорошим, нехай и трохи розпусним. Що тепер з нею буде?

- Квартира порожня. Тебе ніхто не почує. І не прийде на допомогу. Він також не врятує. Якщо вирішиш пручатися, зроблю боляче. Але якщо покажеш себе хорошою дівчинкою, обіцяю, що тобі сподобається.

Дівчина продовжувала мовчати. По обличчю текли сльози безсилля та гніву. Вона все повністю розуміла, що врятуватися не вийде. Немає сенсу просити про помилування. Той, хто тримав її в руках, не почує благань…