Моє сільське життя
1.2
Ранок починався з поганих новин, директор дав мені роботу, не те щоб я була проти, але взяти інтерв’ю у фермера, та в нього немає совісті.
Тому зібравши речі я вирішила в дорогу, я жалілась на міські автобуси?, сільський транспорт це окремий вид іскуства, як тут люди живуть, певно запах корів, у мене буде на ціле життя. Не втрачаючи часу я почала шукати людей, щоб взяти інтерв’ю, як раптом біля мене проскакав чийсь кінь. – Чия це тварина?. Позаду мене обізвався чолов’яга.
-Моя, а що?
Що за гном?. Таких коротунів я ще не бачила.
– Перепрошую, мене звати Ніколь, я журналістка. Можна по ставити декілька запитань?.
- Ну питай...
- Як довго ви тут працюєте?.
- З дитинства.... з самих пелюшок. На всю вулицю стояв регот, та що не так?.
- Дівчино, ми з села, працюємо з дитинства, що то ти такі запитання ставиш?.
Не встигла я оговтатися, як той самий кінь пробіг біля мене, не знаю як так вийшло, но я впала в багнюку, такий сморід. Мені допомогли піднятись, але з такою пикою, ніби я чиюсь собаку придавила. Пахла як свиняче копитце, ніхто й близько не захотів підходити, тому вирішила напроситись до когось до дому, щоб не позоритись, а толком помитися.
Відредаговано: 16.05.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
