Мої слова полинули у вуаль
Розвійте мене на вітрі
Розвійте мене на вітрі як стару казку.
Розвійте мене в далеке минуле.
Дозвольте мені поринути до зірок,
Дайте можливість поцілувати місяць.
Забудьте про мою нищівну душу,
Що блукала ночами у саду.
Розвійте думки про мене над водою бурхливою,
Та ланами широкополими.
Забудьте про мій образ.
Забудьте, навіть якщо він приходить у снах!
Чи хочу я цього? Щоночі навідуватись у сни?
Ні, не хочу долі я такої!
Полиште спроби навіть звати мене.
Залиште мене в минулому в моєму саду.
Залиште мене в минулому серед прозорої води.
Залиште мою душу на вітрі гуляти.
Дайте волю незбагненну!
Волю.. волю, котру не зазнала за життя.
Не привязуйте мене кайданами до життя колишнього,
Життя, котрого не бажала.
Та навіть не життя, а існування.
Заберіть його собі, а мене розвійте на вітрі.
Хай полину я в минуле, до небес, до волі.
І буду вільна. Вільна, наче сокіл.
Ні, не сокіл, а казка.
Наче казка, розвіяна на вітрі.
#845 в Різне
#138 в Поезія
#692 в Молодіжна проза
Відредаговано: 27.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
