2 Розділ

Дядько приїхав без нічого . Рідні також вже не мали ані яких запасів харчів . Вночі повинен був бути мороз . Коли Тарас розповів про ту подію , дядько навіть похвалив . Каже :"Молодець , що не відчинив " . Тітка узагалі захворіла . Під очами виднілись синці , а у роті давно вже не було ані рісочки . 

-Хай знайде хоч щось !- гукнула Фаня . 

-Подумай , стара ! Зараз ніч і така хуртовина! Хай сидить вдома . 

Хлопець відчував провину, що не знайшов нічого , тому підбіг до дядька та помахав рукою . 

-Я принесу їжі ! Обіцяю . 

-Сиди , кажу ,- грізним голосом відповів дядько та пішов . 

Ніч мала бути холодною . Хуртовина лякала кожного , хто залишався на подвір'ї хоч трішки . Спочатку тримала за ніс і так , що він аж червонів . Потім мерзли пальці , а далі мати природа вкладала спати в теплий білий сніг . 

Тарас не міг просто спати . Він знав , як важко тітці Фані . "Може , знайду хоч трішки їжі  ",- подумав до себе . На ноги одягнув теплі батькові шкарпетки, в яких виднілась діра та куртку . Правда замала , але гріє . В шафці дістав Біблію , і пішов світ за очі . 

Ніч ставала все довшою . Дядько встав , аби перевірити , чи не замерз хлопець. Тихенько зайшов до кімнати , але в ліжечку нікого не знайшов. 

-Ах ти , малий негідник! Куди ж в таку погоду ! 

Чоловік вибіг на вулицю ,та снігу було так багато , що двері не відчинялись . Він кричав , штурхав -  марно . 

-Боже , тільки зараз починаю вірити в тебе . Збережи цього хлопця. Будь ласка...,- тільки і зміг вимовити дядько . 

Тарас йшов степом , не озираючись назад. Страх перед ніччю лякав його . Ніг вже не відчував . Вдалині побачив вогонь . Він тихим полум'ям дарував тепло . "Як же добре , напевно , людині , що там ...",- подумав хлопчик . А якщо це ті чоловіки , які відібрали в нас корову та козу ... Дядько казав оминати їх . 

Хтось потроху наближався . Тарас , злякавшись , побіг в кущі . Але потім голосно засміявся. То був старий дідусь в шапці та з торбинкою . 

-Щось сталось , хлопче ?- спитав старий .- Чого не вдома ? 

-Я пішов шукати їжі для тітки та дядька. 

-Рідні твої ? 

-Та ні . Ховали моїх батьків від злодіїв . Так і потоваришували . А тепер і мене виховують . 

-А це що ?- вказав на Книгу .

-Біблія. 

-Зрозуміло, хочеш їсти ?- спитав дід , шукаючи сухарі в сумці . 

Хлопець ствердно кивнув . Вони присіли біля вогнища та трохи перекусили . Дідусь розповідав про дивні світи , радісні дні . Він вірив , що скоро все закінчиться. Скоро настала північ . Тарас хотів йти , але чоловік зупинив його.

-Поспи , адже замерзнути легше , аніж зігрітись . Вкрийся ковдрою , а я прослідкую , щоб ніхто не прийшов ,- сказавши це , узяв рушницю . 

Через декілька хвилин старий заснув . Хлопчик не міг це зробити , бо знав , що вдома хвилюються. Він накрив ковдрою приятеля та тихцем пішов собі . Хуртовина не вщухала . 

Будинку не видно . Почувся постріл . Злякавшись, малий почав бігти . Двоє незнацомців гнались за сиротою , але їм це набридло , тому пішли геть . 

Серце калатало . Було так страшно , що не міг ані йти , ані сидіти . Тіло не слухалось . Снігу ставало дедалі більше. 

-Я зможу !- кричав Тарасик . 

Марно . В його кишені тепер лежало декілька сухарів , але не для себе , а для тітки та дядька . Руки вже зовсім не слухались . Ніч тягнулась . Щоки палали , і тепер відчув тепло . Він тихенько ліг в сніг , закутавшись в уявний плед . 

-Мамо !- крикнув останній раз . 

Молода дівчина узяла його на руки . Чоловік погладив по чолу . Тарасик посміхнувся. Сніг летів маленькими сніжинками. Невдовзі настав ранок ....

                                                                       ~   Любі читачі  ~

Дякую , що прочитали цю коротеньку історію. Знайте , що завжди треба йти уперед . Ніколи не падайте духом , навіть тоді , коли важко . Гарного та спокійного дня . 

                                                                                                                                  Лукашук Вікторія