1 Розділ

Це був тихий , похмурий ранок . В будинку вже не так тепло  та й на столі не стоїть , як раніше,  каша з гречаними котлетами . Тарас обожнював таку їжу . Тітка Фаня , коли усе тільки почалося , готувала ті котлетки без м'яса, просто з каші . Але вони усе одно нагадували затишок та спокій . 

Будинок мав старий вигляд . Ззовні ще нічого, а от всередині без сліз не подивишся. Речі стояли біля дверей, килим вже подряпаний, а піч давно не палала . 

Малий Тарас йшов додому з сумом . Сьогодні нічого не знайшов , окрім трьох зернин . А який сенс з них ? Ані хліба , ані млинця не зробиш . От тітка Фаня розлютиться... 

Хлопець почув чийсь кашель . Думав , що знов той чоловік буде кричати та вимагати віддати зернинки . А він великий! Руки тааакі , що схопить та вуха повідкручує . Страх і все ! Але ні , стояв молодий хлопець, років 25-ти . Він посміхнувся та покликав рукою . 

-Хочеш обмінятися?- спитав в Тараса . 

-А як ? 

-Я тобі ось це ,- простягнув стару книгу ,- а ти мені зернинки . 

Хлопчик почухав потилицю . Думає :" А який то мені сенс з тих зернят ? А тут книга ! Може , і краще так вчинити ." 

-Добре . 

От і домовились . Тарасик не міг не дивитись на здобутий скарб . Великими золотими літерами було написано :"Біблія" . Коли подивився назад, то чоловіка вже не було . 

Дорогою додому сів спочити біля дерева . Прокашлявся та розгорнув Скарб . Йому настільки сподобалося, що не помітив, як минув день . Настав вечір . Сонце закотилось за обрій , пташки замовкли . Треба поспішати , адже вдома вже хвилюються . 

Двері тихо заскрипіли . Хлопчик прошмигнув до кімнати , але його вхопила міцна рука . 

-Ну і де ходиш , малий негідник?! - сказав дядько. 

-Щось приніс ?!- гукнула тітка з печі . 

-Н-ні ...,- відповів тихий голос . 

-А це що ? - Фаня , піднявшись , попрямувала до дивної Книги в руках маляти . 

-Біблія ...

-Що ?! А ти , бачу , хочеш християнином стати ! Та щоб нас ще й за це повиганяли ! Віддай! - тітка Фаня відібрала Книгу та сховала в одну з шафок . 

Також наказала чоловіку побити хлопця, а сама попрямувала спати . Дядько раз вдарив по щоці дитину , але коли помітив якийсь спокій та прийняття на обличчі Тараса , спинився . 

-Йди спати , завтра поїду до знайомих. Може , куплю тобі якогось сухарика , чи пряника . 

Настала ніч . Тиха мить . Хлопчик лежав на ліжку та пробував заплющити очі . Кашель ставав на заваді. Тарас поважав дядька і знав , що тому рано вставати, а тому занурився в подушку , стримуючи сльози від болю . Так минула година, а за нею - ранок . 

Лишившись самим , сидів на стільці та думав про все , що сталось . Тітка ображалась на хлопця, наказала ще й посидіти годину в підвалі . Вона знала про чесність Тарасика, тому сподівалася, що завдання буде виконано і без нагадування. 

Минуло тридцять хвилин . В підвалі вже зовсім не лишилось помідорів , чи огірків. Все з'їли . В двері хтось постукав . Серце закалатало дужче . 

-Хто там ?- спитав хлопець. 

Ніхто не відповів. Може , дядько ? Хоча , ні . Сказав, що повернеться аж ввечері. Хто ж тоді це ? Нічого не лишалося, як молитись . Руки дрижали , а губи не ворушились . Звук стихав . Врешті зовсім перестало чути намагання потрапити в будинок. 

Коли Тарас відчинив , то помітив лише сліди від офіцерського взуття .