1 Розділ

Це був тихий похмурий ранок. 

  В будинку вже не так тепло, та й на столі не стоїть, як раніше, юшка з гречаними котлетами. Тарас обожнює таку їжу. Тітка Фаня, коли усе тільки починалося, готувала ті котлетки без м'яса, просто з каші. Але вони все одно нагадували затишок та спокій. 

  Будинок мав старий вигляд. Ззовні ще нічого, а от всередині без сліз не подивишся, як то кажуть. Речі стоять біля дверей, килим вже подряпаний, а піч давно не палала, віддаючи своє тепло невеличкій оселі. 

  Малий Тарас йшов додому з сумним виглядом. Сьогодні він нічого не знайшов, окрім трьох зерняток. А з них який сенс? Ані хліба, ані млинця не зробиш. От тітка Фаня розлютиться... 

  Неочікувано хлопчик почув чийсь кашель. Думав, що знов той чоловік буде кричати та вимагати віддати накрадене. А він то великий! Руки такі, що схопить та вуха повідкручує за декілька хвилинок. Страх і все! Але ні, натомість посеред дороги стояв молодий хлопець, років 25-ти. 

  Він посміхнувся та покликав рукою малого.

  — Хочеш обмінятися? — спитав в Тараса. 

  — А як? — не зрозумів Тарасик.

  — Я тобі ось це, — парубок простягнув стару книгу. — А ти мені зернятка.

  Хлопчик почухав потилицю. Думає : «А який мені сенс з тих зерняток? А тут ціла книга! Може, і краще так вчинити». 

  — Добре, — врешті-решт погодився він.

  От і домовились. 

  Тарасик не міг перестати розглядати здобутий скарб. Великими золотими літерами на книзі було написано: «Біблія». А коли поглянув назад, то чоловіка вже не було. 

  Дорогою додому Тарасик сів спочити біля дерева. Прокашлявся та розгорнув свій здобуток. Йому настільки сподобалося читати, що не помітив, як минув день. Настав сивий вечір. Сонце закотилось за обрій, а пташки й собі замовкли.

  «Треба поспішати, адже вдома вже хвилюються», — подумав до себе хлопчик. 

  Невдовзі двері тихо заскрипіли. Хлопчик хутенько прошмигнув до кімнати, але його вхопила чиясь дужа рука. 

  — Ну і де ходиш, малий негідник?!  — вигукнув дядько. 

  — Щось приніс?! — гукнула тітка з печі. 

  — Н-ні..., — відповів тихий голос Тараса.

  — А це що?  — Фаня, піднявшись, попрямувала до дивної Книги в руках маляти. 

  — Біблія.., — зашморгав носом хлопчик, усвідомлюючи, що покарання буде однозначно.

  — Що?! А ти, бачу, хочеш християнином стати?! Та щоб нас ще й за це повиганяли з хати?! Віддай!  — тітка Фаня відібрала Книгу та сховала в одну з шафок. 

  Також наказала чоловіку побити хлопця, а сама попрямувала спати. Дядько раз вдарив по щоці дитину, але коли помітив якийсь дивний спокій та прийняття на обличчі Тараса, спинився. 

  — Йди спати, завтра поїду до знайомих. Може, куплю тобі якогось сухарика, чи пряника, — відказав він, зникнувши за дверима.

  Настала ніч. Тиха мить. Хлопчик лежав на ліжку та пробував заплющити очі, однак кашель ставав на заваді. Тарас поважав дядька і знав, що тому рано вставати, а тому занурився в подушку, стримуючи сльози від болю. Так минула година, а за нею  — ранок. 

  Лишившись на самоті, хлопчик сидів на стільці та думав про все, що сталося. Тітка образилася на нього, наказала ще й посидіти годину на горищі. Вона знала про чесність Тарасика, тому сподівалася, що завдання буде виконано і без нагадування. 

  Минуло тридцять хвилин. На горищі вже зовсім не лишилося помідорів та огірків. Все з'їли. 

  Неочікувано в двері хтось постукав. Серце закалатало дужче. 

  — Хто там? — спитав хлопець. 

 БНіхто не відповів. Може, дядько? Хоча, ні. Сказав, що повернеться аж ввечері. Хто ж тоді це? Нічого не лишалося малому Тарасику, як молитися. Руки дрижали, а губи не ворушилися. Звук стихав. Врешті зовсім перестало чутися намагання невідомого потрапити у будинок. 

  Коли Тарас відчинив, то помітив лише сліди від офіцерського взуття.