Досвід та думки

Строкова служба в армії спочатку здалась мені легкою в порівнянні з роботою в ливарному цеху. Навчання військовій справі теж не стало проблемою. Вищу освіту я отримав вже після виходу в запас та ставши воєнним керівником школи. Вчився на історичному факультеті у Вінниці, багато в моєму світогляді змінило знайомство з архівами. Колега (вчитель математики) мала підставу спитати, чому я обрав історію а не математику. Я відповів, що хотів дізнатись, чому розвалилась  країна, у якій який я прожив півстоліття і яку присягав захищати  -  як мій батько

Нині з мого загального 52-річного стажу з врахуванням служби офіцером більше 44 років  педагогічної роботи з дітьми України різного віку. Працювати припинив через інвалідність, але соціальне питання мені досі  не дає про себе забути.

Першою соціальною зарубкою в моїй пам’яті стала розмова між собою в курилці двох командирів взводів році в 1964. Мова йшла про те, що раніше в дисбат солдатів строкової служби суди відправляли за менші провини і частіше, а нині зрідка, але за такі провини, за які колись в тюрму саджали. В нашому гарнізоні було тільки два окремих  батальйони і з дисципліною великих проблем не було…

Мене в армію призвали після дворічної затримки. Разом зі мною в ешелоні був призваний 1937 р.н.  батько 2-х дітей… 1963 року стали призивати до армії дівчат та засуджених за дрібні провини. Один з таких був заряджаючий в нашій роті. Якось комбат вишикував батальйон в «каре» на одній  стороні якого бум стіл з кулеметом СГМТ. Коли за сигналом комбата наш хлопець швидко розібрав кулемет, це нікого не здивувало, майже всі розбирали на «відмінно», із збиранням було набагато гірше. Але коли побачили виконання нормативу «зібрати», жодного байдужого не було: норматив «відмінно» перекрив майже втричі – за 7 з сотими сек! Повторив – майже той же час! Деталі наче самі з рук ставали на місце! Це стало стимулом для мене, натренувався так, що з значним запасом виконував «відмінно».

Коли я, молодший лейтенант,  через три роки запропонував «дідам» звільнення на добу у Шкотове тому, хто швидше за мене збере СГМТ, вони всі з цікавістю спостерігали. Я, стоячи на колінах, на брезенті, виконав норматив без тренування майже на «відмінно» з першого разу, далі поступився місцем бажаючим. Ніхто з роти не зміг повторити мій результат, найкращий був впевнена «добре». Йому за старання дав позачергове звільнення на вечір суботи. Так укріпив свій авторитет.

В день прибуття в гарнізон Шкотове відбулась навчальна тривога. Під час повернення в казарми солдат вистрілив у спину своєму командиру взводу. Чим закінчилось мені не запам’яталось, бо я тоді ще в списках не був. А на першій моїй полковій нараді офіцерів першим (через затримку командира) виступив замполіт полку з розносом двох мотострілецьких батальйонів за те, що у них втрачено багато чоловікоднів через низьку дисципліну. (Колега взводний нашого тб пояснив, що так той подає проведені солдатами дні на полковій гауптвахті.) Далі він хвалив командування іншого батальйону за високу морально-політичну роботу з підлеглими, що не доводили до крайніх заходів впливу. Пізніше прибув з штабу дивізії командир полку і поставив чергові завдання. Десь через пару тижнів караульний 1-го посту з хваленого замполітом батальйону під час слідування до штабу застрелив розводящого, взяв його споряджені магазина до АК-47 та гайнув в сопки. Більше тижня уся дивізія розшукувала вбивцю. Під час слідства з’ясували, що навчання та виховання солдатів командування того батальйону цілком доручило сержантам, бо за кожного порушника офіцери (командирів взводів в полку був великий некомплект) мали відповідне покарання у затримці звання, відпустках в незручний період та інше.

Суд визнав вбивцю недієздатним, покарання далі дивізійної щаблі не вийшло…

До Даманського танки нашого батальйону не дібрались, бо на навчання (недалеко від місця подій) не брали боєкомплекту. З учасниками подій спілкувався, інформація не така, як в пресі. Сержант тільки повернувся з «губи» і свою нагороду заробив дійсно так. А начальник політвідділу дивізії бажав власними очами глянути, заліз у  Т-62 і наказав екіпажу їхати на місце бою. Китайці підбили танк, полковника поранило. Через десантний люк його витягти не змогли, коли витягували через верх, китайці полковника вбили… Коли екіпаж добрався до своїх, то командування примусило притягнути і труп політпрацівника. Скільки через того дурня, якого посмертно зробили героєм срср,  загинуло людей, точно не знали, бо ще багато хто намагались зачепити тросом та забрати танк… Наступної ночі китайці зняли секретну радіостанцію та приціл. Потім наші підтягли вибухівку та підірвали. Танк перевернуло, але боєкомплект не детонував… Вже потім працювали «гради»…

В офіцерському гуртожитку чув розповідь, як «розстрілювали» свого ж. Прочитали вирок, націлили не заряджену рушницю, а в порожнє відро поруч з приреченим тихенько вклали підпалений вибуховий пакет… Після вибуху у приреченого ноги не втримали тіло… Я не знаю, чи був лейтенант здоровий до цього, але пам’ятаю висновок психіатрів: «Розумово не повноцінний, до служби в армії придатний». Як це стало відомо офіцерам всього полку, не знаю. Про те, що такий діагноз на деякі психічні розлади дійсно існує, дізнався через кілька років.

Ще один зацікавлений лейтенант після перших морозів бажав спробувати дію ІМ-100 не на віддалі. Вставив детонатор, розвернувся до імітатора вибуху 100мм снаряду спиною та підключив батарейку…  Що йому сказав командир, я не чув, але обдерте землею обличчя, осмалена ззаду шинель та хода «розкорякою» ще довго іншим нагадували подію  

Коли 1972 року повернувся з цілини в Олімпешесдорф, командир роти якось розповів, як він шуткуючи, пострілом з пістолету Марголіна поранив у п’яту іншого офіцера. Обидва були нетверезі…

Після  відпустки в листопаді 1073 року, дізнався, що під час перевірки командир 3 взводу л-т Рубайло Іван, виконуючи вихід із затопленого за вказівкою старшого офіцера танка, врятував життя солдату, ризикуючи власним життям - і за це переведений в інший гарнізон на капітанську посаду в навчальний полк.  Танк зупинили посередині Ельби, наказали заглушити двигун і, після чергового запиту про стан екіпажу, наказали затопити танк та вийти з нього під водою. Вже коли вода стала заповнювати танк, заряджаючий повідомив, що у нього ІП-46 не працює.  Рубайло  дав йому свій, але той впустив з тремтячих рук в воду. Рубайдо перебрався до нього, відкрив замок люка, охопив за плечі та помістив обличчя його та своє в повітря під дахом башти танка. Коли люк відкрився, Рубайло виштовхнув хлопця з танка і за ним вибрався сам. А там вже чекав човен з рятівниками