Рід Гатальських

Перш ніж ділитися з нащадками своїм “багатством”, спробую пригадати все, що мені відомо про моє коріння.

МІЙ ДІД

Гатальський Степан Іванович (1874 1951) народився і помер в селі Желєзнікі. Вперше я про нього запам’ятав коли бабуся Дар’я з мамою намагались накормити мене курячим яйцем і говорили, що вкрали його у діда - щоб я швидше його випив, а то дід прийде і забере. Це було весною 1944 року, і я тоді повірив бабусі, що дід сердитий і скупий. Пізніше я зрозумів, що дід не такий, але перше враження запам’яталось.

Садиба діда була на правому боці вулиці, яка перша з боку Світиловичів відходила вліво від центральної, в сторону річки. Від перехрестя вона була, здається, третьою. Справа від воріт була пірамідальна легка будова, яка зверху захищала від негоди ляду в погріб. За нею була будови для господарських потреб. Запам’яталась “павєтка”), яку охороняв чорний пес на ім’я “Босий” Вліво від воріт вздовж тину був крита соломою хата-п’ятистінка, яку оточував майже біля самих колод низенький плетений з гілок тин. Проміжок між стіною та тином був засипаний до самого верху тину так, що можна було сидіти. Солом’яна стріха нависала так, щоб вода з даху на це засипане не текла. Пізніше я дізнався, що колоди стін прямо на землю не кладуть, а засипка зберігає тепло підлоги

На північ була звернена довга стіна без вікон вздовж дороги, коротка стіна зліва від воріт мала одне вікно. Східна коротка стіна без вікон була звернена на баню в кінці ділянки, поруч з якою росла велика груша-гниличка. Фасад мав два вікна та вхідні двері, перед дверима невеликий поміст з дошок. В сінях ліва стіна була капітальною, як і зовнішні - з колод. В ній були двері до зимового приміщення хати. Прова стіна була з дошок, в ній зразу від входу до сіней були двері в неопалювальну кімнату, вікно з якої було на фасаді справа від входу. Ближче до північної стіни в дощатій стіні був вхід до комори. Обидві бокові стіни сіней до крокв даху не досягали, на горище можна було піднятись по драбині, яка стояла біля лівої  капітальної стінки сіней.

В великій кімнаті справа від входу була велика піч, проти якої було вікно. В лівому дальньому від печі кутку були ікони, ближче до печі стояв стіл, відокремлений від  фасадної стіни лавкою. В правому дальньому кутку майже до пічної лежанки під глухою стіною було широке дерев’яне ліжко, відгороджене тканиною, яка була перекинута через жердину, підвішену до стелі від стіни з вікном майже до печі. Одна з дошок підлоги піднімалась, а під нею була яма для зберігання картоплі. Між підлогою та землею був проміжок, куди могла влізти моя дитяча голова..

Баня від хати відрізнялась розмірами та відсутністю вікон Світло в мийне відділення потрапляло через маленьке віконце невисоко над підлогою, даючи змогу розгледіти невелику піч з грудою великого каміння зверху та полицю для парильників. Передбанник був в кілька разів більше, там чекали свого часу заготовлені березові віники.

Мої дитячі спогади про діда доповнені словами його сусідки, коли я грався з її дітьми: ”А твій дід ба-а-агатий!” У неї долівка в хаті була земляна, а у діда була підлога з вошок – от і вся різниця на мій тогочасний погляд.

Значно пізніше, вже після смерті баби та діда, я дізнався, що дід перед першою світовою війною їздив на заробітки до Америки, висилав бабці гроші, вона їх клала в банк, за що баби в селі її пізніше осуджували – якби вклала в хазяйство, то не пропали би. Коли дід у 1918 році повертався через Владивосток, то урядовці Колчака примусили його обміняти золоті  гроші на паперові.

Папірцями з портретами Петра та Катерини на горищі бані грались як я, так і інші внуки, діти батькової сестри. А товариш діда, що був з ним в Америці і зміг зберегти золото до самого дому, згинув при більшовиках на Соловках...

Як би там не було, а дід зміг дати освіту своїм дітям і в колгосп записався останнім в селі – на прохання мого батька: “Не може у офіцера-комуніста батько бути одноосібником!” (розповіла моя мама).

Про батьків діда я не знаю. Мама розповідала, що коли вперше знайомилась з ріднею чоловіка, батькова сестра якось сказала, що вона шляхтянка. До свого знайомства з Інтернетом я вважав цю інформацію видумкою дівчини з села, щоб принизити робітницю з міста.

Дід завжди був зайнятий справами по господарству, вільним від справ я його бачив лише в приїзд перед його смертю – маленький, усохлий, мовчазний, але незалежний ні від доньки-вчительки, ні від зятя – директора сільської школи.

МІЙ БАТЬКО

Гатальський Петро Степанович народився в Желєзніках 1.02 1913 року, ходив за 4 км у Свєтиловичі в семирічну школу, вчився добре – бабуся Дар’я показувала мамі його зошити. Збереглись групові фотографії: ІІ випуску Василевичсьскої лісотехнічної школи в 1933 році та випуску курсів технормировників при радгоспвучі Носовичі Могиллев. свин-Тресту 1934 р. батька з однокпсниками.

Залишились ще кілька фотографій батька -  сержант (18.4.1937р) і молодший лейтенант. В січні 2012р випадково натрапив в Інтернеті на сайт 44-ї Київської червонопрапорної гірськострілецької дивізії імені Щорса, де в списках 25-го гірськострілецького полку записано: Командир взводу протиповітряної оборони молодший лейтенант Гатальський Петро Степанович, 1913 р.н., місце народження Гомельська обл. Свєтиловичський р-н д.Железняки, в Червоній Армії з 1935р, пропав без вісті 09.41. Згідно штату в управлінні полку був взвод ПВО (16 ч) з 3-х відділень (по 5 ч.), кожне мало на озброєнні зчетверену зенітну установку калібру 7,62 мм (4 кулемети “максим”) на вантажівці

Як і коли батько став молодшим лейтенантом (мама казала, що після училища  Орджонікідзе) я не дізнався, як і щодо проходження ним військової служби – коли став командиром взводу ППО, чи перебував в одному і тому ж полку чи в різних. За вірогідну вибрав версію постійного місця служби, бо шлях цього полку проходить по тим же місцям, де, по розповідям мами, бував батько. Мені було цікаво знати про те, що йому довелось пережити. А оскільки це теж моє багатство, вирішив викласти інформацію з найдених документів, перемежовуючи з тим, що мені відомо з інших джерел – можливо, якби батько повернувся з війни, він розповів би мені і це.