ЕПІЛОГ

-Тихше ти, ще розбудиш. 

Я ще сильніше заплющую очі, хоч мене видно тільки зі спини. І дихаю рівно, спокійно й розмірено.

Щось шурхотить, а потім з гуркотом падає.  

Вони завмирають, я теж.

Кілька довгих секунд чую лише калатання серця та шум у вухах, та потім вони заспокоюються й  продовжують  щось шукати за моєю спиною. Тепер шарудіння чути краще - вони явно вирішили, що сон у мене міцний. Але більше не переговорюються.

До ліжка поки що не наближаються,  але, мабуть, скоро й до цього дійде.

Дійсно.  

Гаряче дихання опалює вухо, щось  мокре й  холодне торкається моєї колись давно  пораненої щоки.

Ні, після цього не можна удавати глибокий сон, і я починаю боронитися, відмахуючись руками від білявого нахаби.

Себастьян мене рятує, як завжди.

Він хапає поганця однією рукою і викидає з ліжка. 

Але Майкі не з тих, що здаються. Він, наче гелікоптер з вертикальним злетом,  знову застрибує на подушку і продовжує тицяти в мене мокрим холодним носом, щоб я нарешті встала й подивилася на їх сюрприз.

Ого, там на столі купа коробок і пакунків, а зверху той альбом, у який мені не дозволялося підглядати останнього місяця.

Як тільки білява бестія бачить, що ми з Себастьяном перестали удавати сплячих красунь, зразу забуває про наше існування й несеться до Мері.

Нестися по нашій крихітній мансарді може тільки крихітний Майкі. 

Всім іншим вистачає кількох кроків  від сходів до вікна, під яким ми з Себом і спали, поки нас не розбудило сопіння, шарудіння й настанови Мері , щоб Майкі не вертівся, не скавчав і не плутався під ногами. А зовсім навпаки - чемно  сидів, поки не можна буде будити батьків  звичним способом. 

Якби ви знали, як бадьорить зранку мокрий холодний собачий ніс, притиснутий до щоки або шиї!

Після такої побудки сирени повітряної тривоги  й відра холодної води - дитячий легіт у пісочниці.

Що ж, перший рік  у будиночку з плющем  ми прожили. І зараз будемо святкувати й розпаковувати подарунки. 

Не дарма ж Мері притягла їх сюди.

Цього року літо дощове, плющ ще більше розрісся, трава на нашому газоні така, що можуть позаздрити садівники футбольних стадіонів.

Себ все ще підстригає її старою газоліновою газонокосаркою, хоч наш ветеран каже - це більше схоже на звук літака, що зараз скине бомбу. А запах її вихлопу нагадує про напалм.

Але контракт є контракт - поки Себастьян  доглядає газон, ми займаємося на ньому правильним диханням.

До нас приєдналися ще кілька сусідів, та й стріми збирають непогану аудиторію, яка або повторює за нами вправи, або пише, який смішний вигляд мають  учасники.

У кожного з групи є свої фанати  й хейтери.

А наш ветеран несподівано обзавівся загоном дамочок, які твердо вирішили прибрати до рук цього Рембо і вилікувати його від дивацтв з допомогою кохання, дисципліни й спільних переглядів шоу Опри в запису. 

І тепер він схиляється до думки, що марсіани - не таке страшне зло, як йому недавно вважалося.

Мері показує подарунок від нього - коробку вушних затичок  і килимок для занять у гарному мультикамовому забарвленні.

Я розчулилася від такої турботи майже до сліз.

Так, відтоді, як дозволила собі ридати від полегшення, коли мій коханий знову всіх врятував, я стала трохи сентиментальна. Й вологі від вдячності або розчулення очі тепер для мене майже звичні.

Від адвоката мені дістався пакет з підручниками. Старий проноза  тепер мій бос. І хоче, щоб його помічниця все ж здобула систематичну освіту. Він начальство, що я можу заперечити? 

Тепер Мері ходитиме до школи, а я до університету.

Себ з Майкі нікуди не ходитимуть. 

Себастьян невдоволений, що біля мене тепер будуть не тільки старі акули бізнесу й засушені знавці законодавства, які уже майже рік  кожен день проходять перед мною на роботі, а й мої однолітки.  Але звісно удає, що це його не хвилює. 

Коханий писатиме, йому замовили кілька сценаріїв, і ще нова книга не завершена.

А Майкі вважає, що і так забагато знає про життя й людей, щоб іще чогось вчитися.

Зверху лежить великий пакунок -  подарунок від свекрухи я пізніше подивлюся.  Там явно щось корисне, красиве й призначене  для прикрашання нашого будиночку після ремонту.

Так, нам нарешті його  продали. Й нижній поверх перероблено під жилий, хол збережено в максимально автентичному вигляді - навіть з баром на всю стіну.

Мати Себа з цього приводу нічого не каже, але ви б бачили, як вона дивиться на цю стіну, де у кожній пляшці сидить зелений змій.

Потім передивлюся всі подарунки.

А зараз мені найбільше хочеться подивитися альбом.

Що там можна було малювати цілий місяць?

За вікном знову дощ, ми вчотирьох сидимо на ліжку під вікном. Майкі перебирає лапами від нетерпіння, Себастьян потирає руки, а Мері неквапно відкриває першу сторінку.

На ній Себ рятує мене з води. Мабуть, воно так і здавалося, а я не буду заперечувати, бо цікаво ж, що там далі.

А далі там Злий Чаклун  забирає принцесу до свого похмурого замку, потім покидає їх з дочкою самих на острові,  потім чарівний дельфін, на ім'я Бекі сповіщає героя, що велика й мала принцеси хочуть морозива, а не тільки компоту з персиків 

І герой прилітає з морозивно-вершковою яткою, а чарівний дельфін перетворюється на не менш чарівну болонку…

І так на кожній сторінці, аж до тої, де зла відьма  підмовляє  дурного копа дати  малій принцесі зачарованої води, бо та звикла пити воду після сну.

А герой всіх часів чує це, бо саме підійшов до принцесиної кімнати, й одразу згадує, що писав про це у своєму блогу.  Але навряд прибиральниці копівських туалетів аж настільки цікавляться літературою, щоб таке пам’ятати.