Діаманти цінують за чистоту, а не за розмір

Отак я й пропустила всі суди, скандали й сенсації - все ж довго хворіла й приходила до тями. 

Для мене настав період комахи, що застигла в бурштині й звідти дивиться на життя, яке пливе повз неї, але не задіває.

Не могла ні з ким говорити, тому що постійно розмовляла з Жаном подумки. Його обручку поклала в конверт і хотіла спочатку залишити в тому страшному  домі, де він покинув мене помирати. А потім зрозуміла, що краще віддам йому особисто, коли його знайдуть.

Себастьян так мило й незграбно оберігав мене від відчуття, ніби я хвора, постійно був на позитиві й підбадьорював, що я нарешті зрозуміла - це й правда хвороба.  А якщо не хвороба, то скоро стане нею.

І я можу справді збожеволіти, як Жан, що не пережив  без наслідків аварію, де вижив  тільки дивом.

І тому знайшла візитку  лікаря, який оглядав мене в перший день, коли  коханий врятував мене. Й попросила поради.

Той моментально перестав бути суворим і ображеним.

- Я радий допомогти. Ваша свекруха - ого, я вже маю свекруху, а ще не одружена, уже цікаво. - Так от, вона страждає на так звану помилку того, хто  вижив.

- Ні, лікарю, не страждає, а насолоджується.  Вона успішна й користується авторитетом. І з усього серця прагне розповсюдити свій досвід на все людство.

- Нехай так. - посміхнувся мій консультант. - І все ж одночасно страждає від вини того, хто вижив. Це теж підштовхує її нав’язувати тим, хто, на її думку, в біді, свою схему виживання.

- Дякую, що поділилися. А тепер  я хочу почути від вас рекомендації щодо себе.

- Не так швидко. Ви зрозуміли мотиви вашої родички й методи, якими вона самостійно дає раду своїм проблемам?

- Думаю, так. Вона відчуває вину за те, що успішна, а інші зазнали краху. І всім, хто на її думку зазнав поразки, нав’язує свої уявлення про те, як знайти вихід. Наприклад, вона вважає алкоголь беззаперечним злом, і нав’язала чоловікові й синові медикаментозний спосіб його не вживати.

- Саме так. І ви бачите, що це не працює для тих, кому нав’язане, але  вона сама відчуває себе краще, коли добивається свого?

- Бачу.

- Тож самі так не робіть. А ще ви знаєте, що багато чоловіків вибирають собі за дружину жінок, схожих на матір?

- Чула таке. Невже ви натякаєте…

- Я не натякаю. У нас з вами бесіда лікаря й пацієнтки. Хоча ви не хворі в прямому значенні цього слова. Але у вас наявний і синдром того, хто вижив, і інші ознаки посттравматичного синдрому, й одночасно -  помилка того, хто вижив. 

- Але ж я не нав’язую…

- Ви не екстраверт, як ваша родичка. І тому направили все  на себе, а не на  інших. Я помітив ще першого разу, що ви не даєте волю гніву й образі, а починаєте глибоко дихати з закритими очима. Пізніше я ознайомився з вашою книгою - до речі, вона прикрашає вітальню батьків Себастьяна. 

- Так, мені завжди в тяжких ситуаціях допомагають дихальні вправи. Я цим переконанням заподію комусь шкоду?

- Ні, якщо не станете переконувати оточення у тому, що з допомогою правильного дихання всі подолають свої проблеми. І себе не переконуйте. Ви звісно вижили в тому числі й тому, що могли дихати там, де це було важко. Але не тільки тому.

- Це правда. Я підтримувала правильне дихання тому, що треба було дочекатися допомоги. І я дочекалася - Себастьян мене врятував.

- Ви й самі себе врятували. Не применшуйте. І ви зовсім не винні в тому, що хтось колись не зміг врятуватися.

- Звідки ви…

- Це очевидно. Людина,  з якою ви подумки сперечаєтесь і намагаєтеся порозумітися, не врятувала свій розум з інших причин. Не тому, що не вміла правильно дихати.

Так почалися наші зустрічі з цим психоаналітиком.

Вони безмірно дратували Себа. Він, мабуть, не тямився від гніву, що нібито не може сам  мені допомогти.

- Але ти ж мені допоміг більше за всіх, милий. - вмовляла його.  -  Без тебе мене б давно на світі не було. Поряд з тобою й Мері я нічого не боюся,  і мені ніколи вжитті не було так гарно й затишно. Яку ще допомогу ти хочеш мені надати? Я й так перед тобою в боргу за все. Ти й Мері - то найкраще, що зі мною сталося в житті. І може не найкраще, а єдине, що було у ньому справжнє й таке гарне.

- Красуне моя, я звичайний закоханий егоїст. І просто хочу, щоб усю допомогу, яка може бути потрібна, ти могла одержати від мене. Я просто ревную. Я ревнивий, щоб ти знала. І неуважний. Мені треба було одразу слухати того пихатого мозгоправа. А я його прогнав.

- Ти скоро так себе накрутиш, що ми ходитимемо на сеанси разом.

- А це гарна ідея, моя зовсім не худа наречена. - нарешті він розсміявся і перейшов до звичних кпинів. - Пробач, але той же лікар сказав, що у тебе справді почалася анорексія.

- Він психотерапевт, все бачить через свою проблематику. Я не анорексична. У мене просто така будова.

- Добре, добре. Ти зовсім не  караєш себе за добробут і любов, що не дісталися твоїй матері, тому просто так не їси тістечка й взагалі їси тільки тоді, коли я на тебе дивлюся, або щоб надати гарний приклад Мері.

- Ти так мило мене свариш,  що я не серджуся. Невже Мері худа або виснажена? Невже ти охляв і втратив м’язовий тонус? А це ж я вирішую, що вам їсти й коли. 

- Ні, у нас з Мері все добре. А от те, що їстимеш ти, повинен вирішувати хтось інший. Пробач. Я сказав зайве.

- Не серджуся я на тебе. Навіть якби хотіла розсердитись, то не змогла б. - уже звично обняла його. А ще недавно чекала, поки ві перший це зробить.

Він мружиться від задоволення, як ситий кіт, коли я це роблю. А  я навіть передати не можу, що відчуваю в такі моменти.

Але точно можу сказати -  ніякої вини від того, що він дістався мені, а не комусь іншому, точно  не відчуваю. Він мій, не важливо, чи я на це заслуговую, чи хтось заслуговує більше.

Бесіди з лікарем допомогли в це повірити, і я оживаю. 

Поступово стала говорити вголос. Розказала коханому, як чекала, коли ж він мене знайде, й  рятувала себе від паніки й божевілля правильним диханням.