СЕБАСТЬЯН
- Офіцере, я вимагаю, щоб ми уважно обдивилися всі приміщення. Вона не могла не залишити записки хоча б про розрив контракту. Якщо її немає, могло статися що завгодно. Ви бачите перекинуті стільці. Може це сліди боротьби?
- Навіть не уявляю, чому не могла не залишити. Вона ж пішла від вас без попередження. Тут нікого нема, як бачите. Нікого не утримують проти волі. Ті, хто тут жив, поїхали й виставили будинок на продаж.
- Але все ж ви бачите - частина меблів перекинута, тоді як інша частина дуже акуратно вкрита чохлами й стоїть, як під лінійку.
- Ну то й що? Це їхні меблі. Схотіли - розставили під лінійку, схотіли - перевернули. Може вони сварилися або навіть побилися - кому яке діло до сімейних сварок? Ніхто не звертався зі скаргою, значить ніхто й не постраждав. Ви самі сказали - вони відбули звідси.
Що йому ще сказати, щоб він продовжив огляд? Тут справді нічого підозрілого, крім перекинутих стільців у холі.
- Я відчуваю, що тут сталася трагедія, треба познімати всі чохли, обдивитися всі шафи, а раптом там …
- Труп? Містере, тримайте себе в руках. Не ви перший, кого покинула жінка.
Схоже цього самовпевненого копа кидали жінки. І правильно робили. Неуважний і недбалий.
- І не останній. - тягнув офіцер. - Вони такі. Самі не знають, чого хочуть. Вона може повернутися через деякий час. Тільки тому, що мова іде про відому селебріті, плакатами з якою обклеєний весь наш відділок, і я знаю її історію на острові, я згодився на цей безглуздий обшук. І у мене будуть великі неприємності, якщо сусіди або господарі цього дому виявлять невдоволеність.
- Офіцере. Ми уже все одно тут. І обдивилися поверхово тільки кімнати й хол. А є ще підвал і гараж. І шафи - дивіться, які вони великі, там можна стільки всього сховати. І ці перевернуті стільці в холі. Це дуже підозріло. Дивіться - он залишки скотчу.
- Святе лайно, містере! Люди збиралися у довгу подорож. Вони пакували речі, й для цього скотч годиться якнайкраще.
- Але шафи?
- Гляньте на ці чохли, містере. Провітрювання відчинене. З вулиці летить курява. І чохли припали пилом. Рівномірно. Якби чохол вчора спершу зняли, щоб когось сховати у шафі, то пил би струсився або хоч би лежав нерівно.
Він правий. А я ідіот. Але я не можу звідси піти. У мене неймовірне напруження у всьому тілі й щелепи зводить від адреналіну.
Тут вона. Вона або десь тут є сама, або щось сховала для мене. Вона точно повалила ці стільці, щоб я бачив, як вона опиралася і що не добровільно кудись ішла.
- Містере, давайте ви будете мріяти потім. А зараз ми подивимося гараж. І що ви там казали про підвал?
- Нічого не казав. Я взяв план будови з об’яви про продаж. Давайте уже роздивимось гараж, у нього можна пройти отут - не виходячи з дому.
У мене завібрував телефон. Дзвонила сусідка, у якої довелося залишити Мері, бо я тут, адвокат ще не повернувся, а його покоївка взяла вихідний, а до бабусі вона відмовилась їхати. І взагалі вимагала, щоб узяв її з собою.
- Таточку! - Мері кричить і плаче. Вона перелякана й плаче другий день. -Таточку! Я знаю, ти шукаєш ма. Я зараз приїду з до тебе з собакою Бекі, вона допоможе, ти ж знаєш, яка вона розумна.
- Не треба, Мері. Я з офіцером Дагласом усе знайду, якщо тут щось є. А коли нема, шукатимемо в іншому місці.
- Себастьяне, дозвольте я привезу до вас дитину. - сусідка видно уже не витримує. - Або нам доведеться везти її в клініку. У неї істерика, і я не можу її заспокоїти. Нам недовго їхати. Ми скоро будемо.
- Добре, привозьте, сусідко. Що робити.
Швидко продиктував адресу.
Коп дивився на мене, як на злочинця.
- Містере, ви б подумали краще. А якщо, хоч я в це не вірю, ми знайдемо те, що ви шукаєте, і дитина побачить тіло - це буде корисно для її психіки?
- Нічого вона не побачить. Тобто наша няня жива, а Мері посидить в таксі. Їм начебто їхати чверть години. Тільки дороги забиті. Ми встигнемо все роздивитися.
- Гаразд. Тоді давайте в гараж.
Там теж було на диво акуратно все прибрано, але при цьому кілька невеликих коробок недбало валялися на підлозі, наче їх ненавмисне зачепили, а підіймати не схотіли або не встигали.
Гараж був пустий, без машин. Коп здивувався. Та й хто б не здивувався.
- Жан принципово не водив сам.
- А та його дивакувата няня?
- Не знаю. І не важливо. Тут десь має бути люк, що веде до підвального приміщення. Дивіться схему, офіцере.
- А звідки ми знаємо, що їм взагалі користувалися? Ви ж бачите - гараж використовували як склад старих непотрібних меблів. Щоб дістатися того люка, доведеться розкидати половину тої купи стільців, пляжних парасолів і ще не знати чого у коробках.
- Ми ж не підемо звідси тільки тому, що треба попрацювати руками? Ви собі присядьте на цю коробку. Я сам все розберу. Не можна кидати почате. Ви полісмен, чи ні? Завжди вважав, що ви як щось робите, то дуже скрупульозно і систематично.
- Так і є, містере. Так і є. Тільки зараз я почуваюся злочинцем, що вдерся до чужого дому. І боюся, мене не захистить навіть ордер, який ваш адвокат якось примудрився для вас випросити.
- Не якось. А після того, як виявилося, що наша няня не прибула тим рейсом, що й її чоловік. Але прибула якась інша жінка. Тобто дівчина десь по дорозі пропала. І перестаньте мені торочити, що так буває, і жінки кидають всіх підряд. Вона могла кинути мене, хто я такий? Вона могла кинути Мері, це вже зовсім неймовірно, але нехай їй дуже хотілося до чоловіка. Але кинути зразу ж і його, побігти ще кудись, а він тим часом перелітає океан з іншою жінкою? Серйозно?
- Містере, хто буде залишати труп у власному домі?
- Ніяких трупів, офіцере, а то у нас тут буде ваш труп. Я злий і знервований, не треба мене ще більше засмучувати. Я вас важче в півтора раза і тренуюся кожен день.
- Це була погроза офіцеру поліції при виконанні?
#1441 в Любовні романи
#699 в Сучасний любовний роман
#124 в Молодіжна проза
Відредаговано: 13.08.2023