СЕБАСТЬЯН
- Як це немає підстав, офіцере! Моя наймана робітниця грубо порушила контракт, залишила свою вихованку без нагляду у чужих незнайомих людей і зникла. І можливо не з власної волі.
- Це буває, містере. З дитиною все в порядку? А ваша недбала няня - вільна людина. Вона ж не ув’язнена, то може йти куди хоче. От якби дитина постраждала…
- Я подаю на неї до суду, або на тих, хто її примусово утримує. Мені вона потрібна як відповідач або свідок. Подивіться на цю дитину. - показую на заплакану й перелякану Мері - Ви серйозно вважаєте, що їй не завдано шкоди?
- Ну не знаю. Ви хочете, щоб дитину допитав наш психолог, чи чого ви взагалі хочете?
- Я хочу, щоб ви об’явили розшук і шукали няню, поки не знайдете. Впевнений, вона в місті. Навіть підозрюю, що вона у свого чоловіка. Нехтує обов’язками, перелякала дитину, залишила її саму поруч неврівноваженого злющого собаки. В компанії з підозрілим підлітком і чужою жінкою. Якби я не з’явився вчасно, не знаю, що могло б статися.
- Містере, ви так швидко знайшли свою доньку і врятували її від небезпеки. Може ви й няню так само знайдете?
- Ні, її знайдете ви, офіцере. Офіційно. Це порада мого адвоката. Щоб я міг офіційно пред’явити їй обвинувачення або тому, хто заважає їй виконувати обов’язки няні. Бо мені за тою адресою не відчиняють. А вдиратися до чужої власності я не маю права.
- Ми теж не маємо таких повноважень, містере. На жаль. Прошу вашого розуміння. У нас тут на сьогодні умисне убивство, ножові поранення на побутовому ґрунті, переслідування й ще багато явно тяжчих злочинів, ніж втеча няні від вашої милої дитини. Мої співчуття. Ви можете залишити своє звернення, якщо вважаєте за потрібне. І навіть скаржитися на мене. Як у нас вивільниться хтось з молодших офіцерів, я з вами зв’яжуся.
- Тобто виїжджати на виклик з приводу атаки марсіан на будинок ветерана в’єтнамської війни входить, а розшукувати безслідно зниклу няню - ні?
- У вашої няні є арсенал, яким можна покласти пів кварталу, не виходячи з дому? Ні? Я так і думав, що немає. І це велике щастя. Прошу мене вибачити - у нас терміновий виклик.
Відчай. Ні, не так. ВІДЧАЙ.
Подивіться на цього придурка, що бігав за якимсь міражем і втратив кохану. Не просто втратив. Залишив в біді, наразив на смертельну небезпеку, і тепер вона пропала.
Адвокат не стримався й сказав-таки прямо, що я ідіот.
Коп сказав те ж саме не прямо, ще й відмовився її шукати.
А ще день тому все було так чудово.
Я вчора нарешті позбавився тої капсули, що мені підшили, коли мати дістала своїми фобіями і розповідями про те, що я стану алкоголіком.
Також вчора оглянули мої руки й сказали, що все зажило й можна ними робити майже все, але не дуже енергійно, бо нова шкіра ще тонка й ніжна. Як у немовляти.
Мозок теж, як пізніше виявилося.
Заскочив після всього до ювеліра, забрав обручку. Сподівався, вона не завелика на ті тоненькі пальці. І на те, що на цей раз мене вислухають, а не обіллють презирством.
Ну сам винуватий. То був невдалий експромт.
Вона так перелякалася. А потім так швидко заспокоїлася у мене в руках.
Схотілося нарешті їй прямо сказати, що захищу і нікому не дам скривдити, що можна уже нічого не боятися, я завжди буду поруч.
Щось говорив. Вона дивилася здивовано і мені здалося, що з надією. Потім згадав, що у мене ще нема обручки. А Мері нагадала про контракт.
Опам'ятався над горою капусти, її спина випромінювала мегатони презирства й ображеності.
Ну хто ще б міг найкрасивішій і найневпевненіший у собі жінці світу робити пропозицію руки й серця з дурнуватими жартами, у маркеті біля капусти, без обручки й у старих шортах?
Навіть не знаю, скільки доведеться вибачатися. Й діамант в обручці маленький, хоч ювелір сказав, що чистої води.
По дорозі додому закинув рукопис до видавництва, а ще раніше відправив електронний варіант на мило.
Якби не моя мила, все пропало б. А тепер навпаки - все прекрасно і буде ще прекрасніше, коли я випрошу собі прощення.
Передчуття було, що все висить на волосинці й зараз обірветься.
Я перелякався уже тоді, коли вона з’їла перше тістечко. А коли третє, моя паніка стала майже безконтрольною. Ясно бачив, як вона встане з-за столу, чемно попрощається і піде від мене назавжди.
Краще тепер язика собі відкушу, ніж хоч півслова скажу про те, що вона надто худа.
Ще ті прокладки. Нащо вона поклала їх у сумку? Тут є полиці й аптечка.
Ви знаєте, що то було за випробування для мене - спершу взяти їх з полиці у маркеті, а потім витримати погляд касирки, коли вона побачила їх у мене серед коли, тістечок і піци. Ну й нехай дивиться. Моя дівчина сердиться, й моїй дівчині потрібні прокладки. Ніщо хай не стає в цей момент між мною й трьома крапельками.
Цей квест я пройшов, обручка в кишені, залишилося ніби небагато - попросити вибачення. І щоб мене вибачили.
Я ж бачив, коли виїжджав, що вона уже на мене не сердиться. Так дивилися мені в спину, наче хотіла навіть покликати.
Не можу підібрати слів. Вони кудись зникають, коли хочу щось важливе їй сказати. Я ж письменник. Але у мене в ці моменти ступор, страх, наче перед чистим аркушем. І враження, що вона мене висміє, як тільки закінчу говорити.
Письменник без публікацій. Ніхто і звати ніяк. Спортивний репортер, батько-одинак. Треба було залишатися у футболі. Хоч грошей би заробив на пристойний будинок.
Тільки одне у мене є, за що точно не соромно.
Мері, мій янгол, моя остання соломинка. Витягла мене з депресії, просто своєю присутністю змусила працювати, писати, повірити в те, що зможу стати гарним письменником, а не поганим банкіром, привернула до мене мою кохану.
Я не я буду, як розчарую дочку і не приведу Красуню в наш новий дім уже як її матір. Сам я не наважився б. Вона не подивилася б на мене, якби не Мері. То вже потім трохи роздивилася і нібито симпатизує мені.
#1441 в Любовні романи
#699 в Сучасний любовний роман
#124 в Молодіжна проза
Відредаговано: 13.08.2023