Чи можуть ідоли відчувати кохання?

СЕБАСТЬЯН

Можна збожеволіти від того, як вона захищає свого вбивцю. А він саме вбивця, я в цьому  впевнений.

І не можу досі  повірити, що бувають на світі такі янголи, що не бачать зла там, де від нього аж волосся на руках підіймається від люті.

Ну як їй довести, що того Жана треба стерегтися?  Тепер йому взагалі нічого боятися, він несповна розуму, хворенький. Нічого йому не буде, як щось зробить або підстроїть, щоб моя Красуня померла або загинула чи то в автомобільній аварії, чи то просто уві сні.

Тепер йому навіть краще - вона у нього не живе. На нього ніхто й не подумає, всі жалітимуть нещасного удівця.

Ти ж письменник, думай, Себе, думай краще, вигадай сюжет, знайди вихід - як йому не дати більше нічого зробити? 

Та вже тиждень думаю, нічого не надумується. 

Тільки отаке - попросити адвоката, щоб наліпив маячок на Жана. І тоді можна взнати, де він. І чи не підкрадається до жертви.

Але ж то незаконно, підсудне діло. Адвокат на таке не піде. Та й наліпить хтось на одяг ту слідилку, а няня запхає одяг у пральну машину, і все.

І взагалі він може діяти чужими руками . Може давно уже найнятий кілер. Сидить десь снайпер і вицілює, коли мої дівчата вийдуть на балкон.  А що, ніхто й не знайде трупи, поки хазяїн магазинчику з відпустки не повернеться.

Або підуть  гуляти, а водій обдовбаний їх зіб’є. 

Або…

Так, мені треба до психіатра.

Ні, до психоаналітика.

Ні, то потім. Зараз  мені треба до адвоката. Він завжди спокійний, завжди щось уже придумав, прорахував наперед. А я просто панікую, бо дві мої  дівчинки в небезпеці. 

Або просто я їх не бачив давно. Ще з вечора не бачив. І так скучив, що ввижаються всякі жахи.

Треба зараз же їхати до них, уже четверта ранку, поки доїду, буде п’ята. Дороги майже не забиті.

Просто подивлюся, що там все в порядку, і поїду назад - працювати. У мене ж дедлайн. Справу всього життя, мій опус магнум нарешті взяли у видавництво.  Не можна все кинути на фініші.

А я б такий,  що й кинув. Остобісів сюжет, герої остогидли, фабулпа нудна. Взагалі всі оті любовні страждання й переживання багатих студентів - таке ніщо перед справжніми жахами мого життя.

Хто це читатиме?

Он у моєї дівчини жахи так жахи. З народження до сьогодні. 

А моя історія всього лише про те, як мене підловили на  вагітності й оженили, а я відстояв себе. То дитячий легіт у пісочниці.

Кинув би уже, так не можна. 

Дедлайн настане,  і кілька років праці піде за вітром.

А, та хай собі іде. Он у моєї дівчини зараз все життя падає в прірву, а вона не бачить цього. 

Інтуїція аж кричить прямо у вухо, м’язи напружені так, що зараз кістки затріщать, стиснуті зуби скоро розкришаться, поки доїду.

І правда, дороги майже не забиті. 

Й чого я хвилювався, наче псих. Он будиночок, весь у плющі.

Світло не горить. Та й чого б воно мало горіти о п’ятій ранку? Сонечко кидає рожевий відблиск…

А ну візьми себе в руки, придурок! Рано розслабився.

Сонечко б кидало відблиск на дах. А блищить біля фундаменту. Що там таке?

Вискакую з машини, ледь не порвавши ремінь безпеки.

Підбігаю до того рожевого, а воно вже не рожеве, а жовтогаряче й печеться, кругом тхне газоліном. 

Скидаю з себе сорочку й починаю збивати вогонь, та цього мало. 

Намагаюся придушити пекучі спалахи хоч голими руками. 

Якщо зараз не загасити, воно піде далі по газоліновому сліду. Хоч штани скидай і ними накривай  те полум’я. 

Фух. 

Здається все. Треба викликати поліцію. і пожежну команду.

Й адвоката. 

Де мій айфон? Ясно де - де завжди, тобто його знову немає під рукою.

Що ж, треба будити дівчат. Тільки б не перелякати, уявляю, що у мене за вигляд зараз. 

О, хтось іде.

- Гей, містере, тут був підпал. У вас нема телефону - викликати копів і пожежну команду?

- О, знову старого О’Гару підпалили. Добре, що ви нагодилися, містере. А то б тут могло пів кварталу вигоріти, поки сигналізація спрацювала б. Тримайте телефона. Ого, як ви руки попекли.

- То нічого, містере, дякую вам. Зараз…

- Е, ні. Зараз ті пухирі полопаються, які ще не лопнули. Давайте я наберу. Старий - гарний сусіда. Й лавка в нього гарна, завжди пиво на любий смак. Тільки  буває, що підпалюють. Він через те й ночує над крамничкою. Чи то конкуренти які, чи підлітки обдовбані.. Він ніколи їм не продає нічого, а вони казяться…

Голос долітає наче здалеку. Руки печуть так, що сил немає терпіти  й не кричати. Але кричати не можна. Треба адвоката сюди.

Підлітки. Ага. Конкуренти. Я собі детектив придумав вночі, коли не спалося. Тепер ще й руки попечені. От тобі Себе, й дедлайн.

Зараз понаїдуть копи,  дівчат перелякають.

Піду їх розбуджу. А то Мері як побачить під вікном поліцію, ще й справді  вистрибне. А тут високо.

***

- Що ж,  шановний клієнте, мої вітання й заздрощі. Теж хочу бути супергероєм, а не беруть мене туди. - адвокат наче й не спав. Все в такому ж акуратному чорному костюмі й білісінькій сорочці з дорогою краваткою.

- Ви й на цей раз встигли вчасно. Дівчата мають вам бути вдячними в подвійному розмірі. Якби не ви, їх би ніщо не врятувало - будинок по всьому фундаменту був политий газоліном.

- Ні, що ви, адвокате. Там уже з’явилися перехожі, хтось би помітив і викликав пожежну команду. Мері, тобі зовсім нічого боятися. Вас би врятували в будь-якому разі.

- Татусику, ти супергерой, я знаю. Можеш від нас не критися. Ти завжди мене рятуєш, щоб не сталося. І від злої відьми, і на острові, і зараз!

Мері зовсім не була перелякана на мій подив. Вона себе почувала героїнею якогось коміксу. І зразу кинулася малювати свої уявні пригоди.

Щоправда, поки що я не зміг без її допомоги вгадати, де вона, де Красуня, а де я. Але будиночок з зеленими нитями зверху й червоними знизу вийшов дуже гарно й передавав драматизм ситуації.