Мері зблідла, очі стали круглі, як у порцелянової ляльки. Але стріпнула кучерями й показала мені пальчиком на стілець і на вікно.
Чомусь одразу здогадалася, що ніжкою стільця треба заблокувати двері, бо відчиняються назовні, а у вікно вилізти й втекти, може навіть і у нашу милу мансарду з плющем.
З жалем розвела руками й похитала заперечливо головою. То ж не гангстери якісь, а поліція. З ордером. Треба допомагати правоохоронцям.
Хоч зараз моє сирітське дитинство трясло мене за плечі й вимагало тікати від копів світ за очі. Не важливо, що нічого поганого ми не робили. Важливо втекти, поки не замели.
Он і вікно відчинене, і низько воно…
Ой як мені зараз потрібен адвокат. До речі в кіно завжди кажуть про право на дзвінок саме до нього. Що ж, спробую.
Приклала палець до уст, просячи Мері не перебивати, поки дорослі люди вияснять, що власне трапилося.
- Місис Ернандес-Марсо, відчиніть, поліція.
- Добрий день. Чи не могли б ви просунути під двері якесь посвідчення і пояснити, чим зобов’язана вашій увазі?
Намагаюся говорити твердо й без агресії, дихаю животом.
- Ви підозрюєтесь у кіднепінгу.
Мері затуляє собі рота обома руками, киває головою, щоб я не сумнівалась - вона мовчить і себе не видасть.
-Я нікого не викрадала. Будь ласка, покажіть мені ордер про який я чула.
Під двері просувається аркуш, на ньому щось написано, але у мене від хвилювання все розпливається перед очима.
Читаю через слово, розумію тільки одне - Себастьян чи то дав Мері дозвіл тут бути, коли був п’яний, чи потім напився й забув, що давав його. От горе моє. Що він з собою робить, і що нам з Мері через це буде?
- Офіцере, чи можу я здійснити дзвінок своєму адвокатові?
- Якщо ви, місис Ернандес-Марсо, нам відчините і ми зачитаємо вам ваші права, впевнимося, що з дитиною, яку ви насильно утримуєте, нічого поганого не сталося, то ви зможете зробити дзвінок. Раджу вам співпрацювати з нами. Тоді для вас все буде значно простіше.
Але всупереч цим спокійним словам щось вдаряє у двері з тої сторони. Двері трохи піддаються, одночасно з цим протяг зачиняє раму і знову гупає коли вона прочиняється.
Двері відлітають у різні сторони, в мою кімнату влітає коп, присідає на напівзігнутих ногах, водячи перед собою великим пістолетом, якого тримає на витягнутих руках.
Ноги мої підкошуються, і я намагаюся сісти хоч на підлогу, але не можу поворухнутись від жаху.
- Стояти! Руки на стіну.
Кладу руки на стіну і мене огортає паніка. Зараз Мері перелякають на все життя. Й вона боятиметься поліції так само панічно, як я.
Бо мене так само колись перелякали. Тільки тоді кругом ще було повно крові.
- Не рухатись. Де дитина, що ви з нею зробили?
Намагаюся повернутися, але мене придавлюють до стіни.
- Не рухатись, відповідати! Що це за пляма, це кров? Що ви зробили з дитиною?
Мені в лице тичуть моєю сукнею, облитою цикорієм, який Мері перекинула на мене зранку. Я так і проносила його з собою, забула віддати в хімчистку.
Намагаюсь щось сказати, пояснити, але дихання не вистачає.
- Мовчать!
Тут до кімнати входить ще один коп.
- Що тут діється? Нащо ти лякаєш дівчину?
Ага. Це добрий коп, а той що кричить - злий. Ну так в кіно показують.
Добрий коп підходить ближче й лагідно дивиться на мене, але раптом його погляд стає здивованим. Він вражено видихає.
- Це ви?
- Ну так, це я, а хто ж мав бути? Ви ж ордер принесли.
Коп вражений. До мене доходить - він зовсім не здогадувався, що викрадачка дитини - та сама Красуня зі шрамуванням.
Зараз автограф попросить. І я розпишусь на ордері.
Здається у мене починається справжня істерика.
- Спитай її, де дитина і звідки тут кров? - злий коп не виходить з ролі.
- Так, місис, поясніть…
Видихаю і нарешті можу вимовити хоч пару слів.
- Чи я маю право на дзвінок адвокатові? Бо сказати я можу багато чого, але здебільшого то буде брудна лайка.
- Так. Ви зможете подзвонити адвокатові. Але спочатку скажіть, де дитина, з нею все добре?- повертається до злого копа - Бобе, я ще вмію відрізнити кров від інших рідин і дорослу сукню від дівчачого платтячка.
- Не лякайте мене офіцере. Можна мені повернутися?
Він киває.
Я повертаюся обличчям до вікна. Мері в кімнаті немає. Вікно відчинене.
Роблю крок до нього, але злий коп перехоплює мене на півдорозі. А добрий перехиляється і цілу вічність дивиться вниз.
Потім повертається і показує злому пальцем вниз, той відпускає мене і стрибає з підвіконня на вулицю.
Божечки.Там півтора поверху, невже Мері лежить мертва на клумбі?
Мене переповняє жах.
Ні, якби вона впала й розбилася, то почувся б крик. Та все одно страшно. Хоч би моє янголя не потрапило під машину й не зустріло поганих людей по дорозі до мансарди.
Як вона там зараз одна, без мене, перелякана й розгублена?
Панічна атака не забарилася. І я довго з нею справлялася.
Отямилася, коли добрий коп простягнув мені смартфон - мені дзвонив адвокат.
Це якась маячня. То ж я йому маю телефонувати й розповісти що сталося.
- Мила моя, заспокойся. Ми уже близько. Все добре, а зараз буде ще краще. Нічого не кажи нікому й нічого не підписуй.
- Мері пропала - ледве вимовляю я крізь задуху, що стискає горло.
- Не може того бути. Подивись навколо. Вона має бути десь коло тебе.
- Вона перелякалася поліції й вистрибнула у вікно, поки я говорила з офіцером. І тепер її ніде не видно.
- Мила, ти точно помиляєшся.
Адвокат говорив це уже стоячи у дверях і оглядаючи кімнату, де крім мене й коп нікого не було.
За ним виднівся молодий бог, він же алкоголік і моє горе. На вигляд абсолютно тверезий.
- Тату! - почувся десь з-за спини голос Мері. І повз мене з з-під ліжка виповзла моя дівчинка, жива й неушкоджена.
#9708 в Любовні романи
#3741 в Сучасний любовний роман
#2239 в Молодіжна проза
Відредаговано: 13.08.2023