Я не асоціальна

Я не антисоціальна.

Я просто віднедавна не здатна прикинутися, що мені подобається з кимось спілкуватися якщо мені не подобається.

Тільки чомусь так сталося, що я можу разом з Мері навіть бути замкненою в тісній комірчині й почуватися комфортно. З нею ми могли пробути наодинці кілька тижнів, говорити про все, що спадає на думку, а потім попрощатися на півдня і домовитися про зустріч, бо ще треба стільки всього обговорити.

А з іншими людьми тепер скажу дві-три ввічливі фрази, а з цього виходить і мені дискомфорт, і їм образа або невдоволення.

От і зараз.

Мері ввечері сказала мені по секрету, що не хоче повертатися додому. Бо посварилася з бабусею й боїться, що тато знову нап’ється і буде хворіти. А коли він хворіє, то нічого не бачить, не пам’ятає  і не впізнає нікого. 

І Мері від цього страшно.

-Мамусю, давай я поживу трохи у тебе, поки вдома всі заспокояться? Вони зараз сваряться й кричать. І відсилають мене гратися. А я не хочу гратися. Я хочу щоб усі помирилися.

- Мері, річ у тому, що у мене немає власного житла. Це належить Жану, а зараз він навіть їм не розпоряджається. І якщо ти залишишся тут, то я буду вважатися викрадачкою. І Жан. І нас посадять за ґрати на багато років.

- Ма, ти мене налякала. Не можна тебе за ґрати, що я без тебе робитиму?

- От бачиш, ти повинна їхати додому, моє янголя. Бо я теж не знаю, що без тебе робитиму. Просто приїздитимеш до мене частіше. Давай ми викличемо таксі або ти повідомиш батькові, що зібралася додому, й він тебе забере?

- Ні, ма! Я боюся. Якщо він знову хворий? 

- От горе, тоді бабусі або дідусеві дзвони.

- Ні, вона тепер не хоче, щоб ти була моєю мамою. І не відпустить мене до тебе, якщо я повернуся. Вона сказала, що тато знову не може дати собі ради. Тож тепер вона вирішує, куди мені можна, а куди ні.

- Мері, хіба це правильно - говорити про бабусю “вона”? 

- Вона про тебе теж так говорила! Сказала. що ти шахрайка й ошукала багато людей. І мене навчиш поганого.

- Мері, мушу зізнатися, що вона права Я дійсно  обманула багатьох людей. Твій тато написав про мене книгу, а я сказала, що написала її сама. А про твого тата - ні слова.

Мері заперечливо хитає головою. Ну от і перші наслідки. моєї бездумної згоди на підміну правди про авторство. В очах правильних і поміркованих людей я шахрайка.  А в сім’ї Мері через це сварки й негаразди.

Ще й Себастьян через мене знову взявся застаре. А як же його шедевр, що він давно пише й хотів цього року закінчити? 

Я  принесла йому стільки нещастя. Через мене Мері опинилася на тому острові й була в небезпеці. Через мене він написав якийсь низькопробний бестселер про модельку з красивим личком, а свою геніальну книгу відклав. А тепер ще й свариться зі своєю матір’ю - і теж через мене.

Що робити? Мері й справді краще побути далі від сімейних конфліктів. Але ж і я для неї не  варіант. Безробітна колишня модель без цента за душею, ще й скоро постану перед судом і буду шахрайкою для всіх.

- Ну що ти крутиш головою, манюнь?  Ти ж бачиш, вони праві. 

- Ні! -  Мері мало не плаче - я все бачила й чула. Він просто записував те, що ти казала. Так і ноутбук буде автором, бо на ньому записана історія! Не вір їм, ма. Це твоя книга.

- Ти ж моя захисниця!  Весь світ скаже, що я шахрайка, а моя Мері не повірить.

Маленька бунтарка обнімає мене й шепоче на вухо слова розради, її золоті кучері лоскочуть обличчя.

- Тепер бачиш,  що мені треба залишитись? І це не викрадення. Я спитала тата, чи так можна.  Він дозволив, якщо ти не проти. І дав мені картку. От бачиш? - мала показує  мені платіжну картку. 

- Сказав, що ми можемо хоч і найняти номер у готелі або квартиру на якийсь час, поки той бедлам в домі скінчиться.

Ого. Себастьян довіряє мені свою дитину. Мені - що пограбувала його, позбавила заслуженого визнання як письменника, роялті за книгу й перевидання та інших принад , що їх надає письменникам авторство книги, яку купують довго, постійно і хочуть ще.

Нічого не розумію.

Крім того, що мені важко дихати, коли думаю про нього. Моя фантазія ніяк не хоче померти власною смертю. І знову показує картинки нашого життя з Себастьяном, де ми разом з Мері чи вдвох наодинці щасливі й безтурботні.

Згинь, підла мрія! Від тебе один смуток і жаль.

Якщо я зараз піддамся, а потім виявиться, що він з п'яного розчулення щось сказав, а Мері не так зрозуміла,  буде горе.

- І все ж Мері, ти зараз повідомиш когось про те, що залишаєшся тут і чому саме залишаєшся. І запишеш своє повідомлення разом з відповіддю, домовились?

Мері поважно кивнула й пішла за своєю сумочкою.

- Ти знаєш, ма, а у тата зранку пропав телефон. Я все обшукала і не знайшла.  Ну ... Я хотіла, щоб він тобі все пояснив і вибачився. Але телефона ніде не було. А коли я уже збиралась на фотосесію,  він знайшовся сам.  Біля татового ліжка, на тумбочці. Я там дивилася, але його раніше не було. Дивно, правда?

- Правда. Може то  покоївка знайшла десь  і поклала на місце. Не хотіла вас турбувати, поки ви сварилися.  Давай скоріш повідомляй татові, що залишаєшся. І як він не дозволить, то поїдеш до нього. І прийдеш до мене тоді, коли  він згодиться.

Мері мене трохи перекривила, повторивши кілька разів “коли він згодиться” на різні голоси. Але все ж  врешті повідомила тата, що залишається у мене і буде стільки., скільки захочемо вона і я.

Послухала відповідь, попрощалася й дала послухати мені.

- Так Мері, я пам’ятаю, про що ми домовились. Я дозволяю тобі залишитися у Морени - Софі, якщо  вона не заперечує. І згоден, аби ви з нею пожили окремо від мене у готелі або зйомній квартирі на вибір Морени - Софі.

Голос був зовсім тверезий і офіційний. Не вистачало тільки особистого підпису на офіційному бланку.

Але навіть на цей нейтральний і безсторонній голос моя нерозумна  душа  відгукнулася й захотіла вистрибнути з горла й полетіти до молодого бога. Він хотів просити вибачення. Він на мене не сердиться?