Дівчата щасливі, Себастьян - зовсім навпаки.

Вітрильник сховався за ланцюгом маленьких острівців.

І ми з Мері відчули себе справжніми  шукачками пригод. Назбирали сухих водоростей та гілок, що нападали на пляж зверху, де росли тропічні дерева.

В тропіках темрява настає раптово.Але ми були готові. Й одразу запалили багаття, що від морської солі у водоростях розсипало зелені іскри.

Мері нанизала на палички кілька зефірок і тримала їх над вогнем.поки вони підсмажувалися.

Потім простягла мені одну.

Не змогла відмовити ні дитині, ні собі. Знали б ви, як це смачно.

- Мері, ніколи більше не пропонуй мені смажених зефірок. Це занадто спокусливо, а солодкого мені не можна.

- Що, зовсім? - круглі дитячі очі дивилися на мене з жахом.

- Зовсім. Цукор шкідливий і від нього товстіють.

- Тато казав, що ти б стала набагато красивішою, якби набрала десяток фунтів в потрібних місцях. А які місця потрібні?

- Мені - ніякі. Нарешті тепер зможу трохи собі дозволити такого, чого раніше було не можна. Але не цукор - ні-ні-ні, Мері. Це була остання печена зефірка, що я з'їла тут. 

- Бідося ти, сидиш на дієті. Ти хвора?

Отакої, він мене критикує ще й перед дитиною. Бісить. А може й не бісить. Зараз мене ніщо не вибісить. 

- Нічого подібного. Крім їжі є багато радості в у житті. А їжа - то просто їжа. Не має значення, що вона не солодка. Важливо тільки, щоб була здорова й з органічних продуктів.

- А риба - здорова їжа?

- Звісно. Якщо вільного вилову. Я все пам’ятаю. Зараз ми будемо ловити рибу на світло. Ліхтарик захопила?

- А як же. Мері засвітила  його, і ми пішли. Вода була тепла й лагідна. Ліхтар досить потужний, але не розганяв темряву, а тільки показував світлий кружечок на дні.

Ми стояли з малою поруч і дивились на освітлене коло. 

Дно  було спочатку ніби зовсім пусте, а потім ворухнулася гілочка водорості, й посеред світляного кола уже стояв краб. Потім підпливли якісь маленькі яскраві рибки. 

А ще потім до наших ніг підпливла велика темна рибина з золотими очима 

Мері повільно опустила ручку у воду. Риба  так і стояла у центрі кола й майже не ворушила плавцями. 

Тоді дівчинка провела долонькою по її боку. Риба  все ще не тікала, а Мері гладила її, наче то було домашнє кошеня. 

Я теж обережно погладила рибину, ми з дівчинкою подивилися одна одній в очі й не змовляючись вийшли на берег.

- Вона не втекла тому, що її засліпив ліхтарик? - очі Мері стали ще більшими від подиву й цікавості.

- Не знаю, але її можна було брати голими руками. Тільки от…

- Ага... Ти завжди все розумієш. Сашімі - то смачно. Але ж її довелося б убити.

- Угу. Не треба вбивати ніяких тваринок, якщо не голодний,  добре  Мері?

- Ага.

Теплі руки обнімають мене, мокра сукенка уже холодна.

- Мері,  треба спати. Завтра ще буде день і ми будемо гратися. А ще я мрію виспатися за всі роки недосипу.

- А можна, ми спатимемо в печері?

- Може завтра. А сьогодні вже темно, стежка  крута. Можна впасти.

- Тоді пішли в склянку хатку. 

Ми швидко змили з себе морську сіль, висушили волосся.

Мері заснула під торохтіння фену, я поруч із нею. 

І проспали ми майже до обіду. 

А потім обійшли весь пляж, знайшли красиву мушлю, викинуту якимось давнім штормом на берег, ще купалися, потім згадали про обід і з'їли салати з холодильника, що нам залишив кок з яхти.

Мері хотіла морозиво й набрала собі в креманку стільки, що й половини не подужала, а салати не хотіла.

- Сьогодні можна все. - дозволила я, і навіть з'їла цілу ложку холодного щастя -  А завтра буде  за правилами.

Якби знати, що далі ніяких салатів не буде, ми б  на те морозиво й не подивилися.

Щоб вигнати більше калорій, підготували печеру до сьогоднішньої ночівлі - принесли крутою стежкою дві ковдри й одну подушку для Мері. Я ж сплю без подушок, так треба для постави. 

Щоб не вертатись за вечерею, прихопили дві банки з соками й дві з м'ясним рагу.  Прощавай, правильне харчування. Правда за печерою був тоненький струмочок з холодною смачною водою. Може я непомітно викину своє рагу й питиму ту воду . Бо то так пізно їсти не корисно.

Може воно зараз і не має значення, але поки що я не готова так радикально міняти звички.

Бігати від печери на пляж важкувато, якщо то уже не перша пробіжка. Але ж гарна вправа для ніг. 

Ми нарешті занесли  консерви й тряпчану ляльку Мері, без якої вона не засне. Я затрималась, бо шукала сірники, щоб запалити свічку ввечері у печері. Але не знайшла.  Що ж, посидимо при світлі ліхтарика. Ці моряки, мабуть, думають, що в усіх є запальнички. Але щодо нас з малою вони помиляються. 

Мене це розсмішило. І в роздумах про те, які чоловіки  недовершені й зарозумілі створіння, я навіть не помітила, як дісталася до печери.

- Тато іноді забудькуватий. - по секрету розказала мені дівчинка - Бабуся каже, що йому треба лікуватись, тоді він знову все пам’ятатиме, не буде спати на підлозі й чутиме, як я його кличу.

Бідна дитина, вона певне бачила татуся в запої. Це не те, що треба бачити дітям, скажу я вам. Досі пам’ятаю свою матір у відключці. Її кличеш, а вона не чує. І не знаєш, жива вона чи померла. А одного разу вона і справді не прокинулась…

- Нічого, Мері. Посидимо при світлі ліхтарика й уявимо, що це свічка. А хочеш, ще спустимось і пошукаємо, може я неуважно дивилася?

Вставати зовсім не хотілося. Тут прохолодно, ковдра м’яка, Мері сидить зверху на піратській скрині й заплітає ляльці коси.

Сон після обіду ж корисний?

Мері нахилилася до мене й погладила по голові. Їй завжди подобалося моє довге волосся. І вона жалкувала. що в неї не прямі чорні коси, а золоті кучері. Казала, що хоче теж бути красунею, а не кульбабкою.

Така смішна. Вона уже красуня, а як виросте, то засліпить всіх. 

І я здогадуюсь, яке хамло сказало їй про кульбабку й знизило самооцінку.