Життя не легке, але прекрасне, або заручини в прямому ефірі

Знаєте, як іноді буває - рутина затягує, все тягнеться по звичній колії, кожен день схожий на інший, не встигнеш озирнутися - рік пройшов, а згадати нічого. Тільки банківський рахунок показує що працювала не марно, а так навколо все те саме, що й рік або два тому.

Це добре чи погано, що коханий незмінно з тобою, береже від стресів та надокучливих залицяльників, друг-адвокат звично бурчить і дорікає, але добродушно,  фоловери додаються,  статуси популярні, хейтери хейтять, папараці полюють, ваги біля ліжка показують стабільний результат, дзеркало з ранку - ту ж саму мою зосереджену пичку дівчинки з фавелу,  готової до бою за місце під сонцем.

А потім ти одного ранку прокидаєшся й відчуваєш, що ще трохи й більше не витримаєш.

Це вигоряння?

Жан послухав мої звичні скарги не знати на що. Мабуть, через блютуз, бо мої жалісні зізнання застали його  дорозі на студію.

Помугикав, щось обдумуючи.

-Мон амі,  ти справді цього року забагато працювала. А як потерпиш ще трохи, то побачиш чудовий результат.

-Жане,  я бачила банківський звіт. Все добре, але мене це не заспокоює. Мене лякає, що я не можу пригадати, що було зі мною вчора або тиждень тому.  Бо було одне й те саме. Це неправильно?

-Це правильно, мила. Але я ж не просто так прошу тебе почекати. Скоро все зміниться. Особисто для тебе - зміниться все. Все буде, як ти хотіла. Може навіть острівець в океані, де нікого немає і не треба тримати себе в руках весь час.

-Правда? Ти так добре описав, що я знову себе там уже побачила. А що там буде? - продовжила я нашу давню гру в острів мрії.

-Як замовиш. Кажу ж - почекай. Не зіпсуй собі сюрприз. Сьогодні ввечері буде нарада вчотирьох. Ми переходимо до реклами книги, а там і твоя свобода не за горами.

В кінці тонелю знов зблискує світло. Це схід сонця на моєму тропічному острові, про який ми мріємо вголос і подумки уже кілька років.

Тому ніякого вигоряння не відчуваю, коли на камеру готую для любих друзів протеїновий обід. 

Проговорюю все вголос - підписники кажуть, що він у мене сам по собі - гурманська насолода.

-Кетодієта шкідлива? Нічого не знаю. Так, мені цю страву дієтолог порадив.

Дивіться - беру великі шампіньйони, слабосолону лососину вільного вилову, пармезан, вершки й бекон.

То не дуже жирно? - удавано жахається адвокат.

-Калорійно? Зате без вуглеводів. 

От дивіться: відрізаємо ніжки грибів, січемо на малесенькі шматочки, туди ж додаємо посічене філе лосося, змішуємо, начиняємо гриби, обертаємо кожен стрічкою  бекону, поливаємо вершками, зверху натертий сир.

Все в духовку на 15 хвилин, на високу температуру й включаємо гриль на останніх хвилинах.

Що - апетитно виглядає?

А зараз мої гості вам скажуть, чи смачно вийшло.

-Спершу пан адвокат.

-Ммм, виходь за мене, дитинко, я звільню кухаря нарешті.Знала б ти, у які шалені гроші мені обходиться той нероба!

-Тепер Жан.

-Як завжди чудово, мон амі. Незвичне поєднання грибів і риби, але смакота ж яка! Ти вмієш здивувати.  І корисно, і допоможе підтримати м’язову масу, а кальцій потрібний для кісток. Хоча з твоїх рук я з’їм що завгодно, ти ж знаєш.

-А ти, Мері, що скажеш? Слухайте уважно - ця дитина може й знає про існування брехні та лестощів, але що це - так і не зрозуміла. Її слово вирішальне. Ну як Мері - вносимо цей рецепт до книги, чи пошукаємо щось інше для розділу про білкову дієту?

Мері,  як справжній гурман відділяє невеличкий шматочок гриба так, щоб туди потрапили й сир, і соус з  начинкою. 

Зосереджено жує, потім посміхається й схвально киває. Золоті кучері при цьому злітають і утворюють милий безлад над її усміхненим личком.

Сподіваюсь, її батько в цей момент знімає її, а не тарілку або мене. 

Перед нами ж готова висхідна зірка. Їй не треба нічого говорити, варто тільки подивитися в камеру, і кількість глядачів подвоюється. 

-Мені подобається, Красуне - щебече  моя учениця. Мені все подобається, що ти робиш. Я хочу собі таку маму.

Це катастрофа. Але Жан все рятує, як завжди.

-Марі,  я перший її знайшов. І сьогодні перед усіма глядачами, а тут уже кілька тисяч переглядів, роблю моїй коханій Морені пропозицію руки й серця. Ти вийдеш за мене, мила?

Я вражена, адже ми планували це об’явити в кінці року. Але Жан нічого просто так не робить. Так от про що він зранку казав! Наш острів все ближче! Серце пропускає удар, я притискаю до нього обидві руки,  щоб воно не вистрибнуло.

 Не можна  дивитися в камеру. 

Хоч би там був гарний ракурс!

Жан опускається на одне коліно, спочатку нахиляє голову, щось дістає з кишені  й простягає мені обома руками маленьку оксамитову коробочку у формі серця.

Добре, що я в темно-синьому, на моєму фоні кармінове серце добре видно всім глядачам.

Все ж імпровізація - не моя сильна сторона. Мені зараз хочеться полегшено засміятись, сісти на мозаїчну підлогу кухні й розслабитись. Бо наче лопнув обруч, що стискав мені голову,  й випустив назовні радість маленької дівчинки, яка спочатку загубилася в страшному лісі, і от нарешті вийшла до  привітного вогника з лісової хатинки. 

Таке полегшення.

Але ж камера знімає, тому обережно беру серце до рук, ще обережніше розкриваю, а там така краса - тонесенька обручка з невеличким елегантним діамантом  від Тіффані.

А що ж далі? 

Я розгубилася - тепер мені самій треба надіти обручку на палець, чи це робить наречений? 

 А, ні. спершу ж треба погодитися на пропозицію! Ох, все забула.

-Так, Жане. Я вийду за тебе - найкращого, найтурботливішого й найтерплячішого у світі чоловіка. Я дуже щаслива, але це так несподівано!

-Красуне, ти все переплутала. - розноситься впевнений голосок Марі - Ти сказала все задом наперед. Спочатку треба казати, що це дуже несподівано. Потім - що ти щаслива, а вже потім згоджуватись.