Життя йшло як звикле.
Підйом о шостій, заняття з тренером по кікбоксингу, обливання, масаж, поїздка на зйомки, гримування, зачіска до кожного образу, перевдягання, 15 хвилин сніданок, продовження зйомок, масаж ніг і відпочинок, зо хвилин обід, потім позування до закінчення всіх запланованих сцен, масаж ніг і рук, поїздка додому.
Там у холодильнику зелені хрустики.
Ванна чи душ?
Душ, бо ще засну у ванні й втону, от буде ідіотська смерть на злеті до нового життя.
Перед сном пара хвилин на одну з тих книг, що залишив містер всезнайка.
Будь-яку з пакунка. Треба з чогось починати.
Противна на доторк глянцева обкладинка вислизала з рук.
А потім книга впала на підлогу. Я впустила її з переляку, бо на обкладинці було чорно-біле фото в’язнів концтабору часів другої світової війни.
Жахливе видовище. Явно не це треба дивитись на ніч.
Ідіот. Міг би й попередити.
Перевернула книгу назвою донизу, щоб не бачити тих облич, поклала назад у пакет.
Треба спати нарешті. Причому без чарівних таблеток.
Холодна маска для сну на очі. Зараз прийде сон, я так стомилася.
Але щось не дає заснути. Якийсь тривожний дзвіночок над вухом.
Треба, мабуть, порахувати й зробити дихальну гімнастику.
На числі 28 перед очима намалювався величезний календар з моїми образами, що висить на вході в дім, навпроти дзеркала.
Відкрила очі й зразу примружила від жаху.
Зняла маску й босоніж пройшла до самого входу. Присвітила собі смартом.
Так і є. Півтора місяця пройшло з останніх критичних днів. І ніякого ПМС. Ніяких набряків, перепадів настрою і всього подібного.
Не дуже розуміючи, що роблю, натиснула в смарті на авку Жана.
Дзвінки протяжно гуділи. Мій любий не відповідав.
Напевне спить, може ще й вушні затички використав. Бо у нього вдома не так тихо, як тут. А сон у нього дуже чутливий.
Лячно. Як тепер бути?
Піднялася на кухню. Дістала пляшечку Віші з холодильника. Надпила.
Стало ще холодніше й неприємніше.
Знову натиснула на іконку з Жаном.
На цей раз він відповів.
Голос зовсім не заспаний, але невдоволений.
- Що трапилося - пожежа, повінь, у твою спальню залетів метеорит, мон амі?
- У мене на пів місяця затримка. Як так, ми ж береглися?
- Спокійно. Завтра повезу тебе на обстеження до свого лікаря. Тільки б папараці не пронюхали. Не хвилюйся, все владнаємо.
- Що тут уже можна владнати, Жане?
- Все можна владнати. Не хвилюйся, іди спати й нічим не переймайся.
Але я звісно переймалася й залишок ночі просиділа на підвіконні, обнявши коліна тремтячими руками й споглядаючи на безжурні зорі.
Падре, мій сповідник, проти абортів категорично. Я проти дітей - теж категорично. Це безвихідна ситуація.
Але прийшов ранок, приїхав мій коханий, ми доїхали на обстеження, і все виявилося не так жахливо.
Ніякої вагітності нема.
Просто у мене через трохи недостатню для мого зросту вагу припинилася діяльність якихось гормонів. І місячних не буде, поки я ту вагу не наберу.
Хух. Яке полегшення. Нащо мені ті місячні, від них тільки перепади настрою та набряки.
А Жан мав рацію, як завжди. Не треба нервувати й перейматися завчасно. Не виспалася знову. Шкіра бліда й наче трохи суха..
Щоб я остаточно заспокоїлася, коханий відвіз мене до салону, а там мої любі дівчата-косметологи взялися за мене серйозно.
Вони вправно працювали з апаратами й щебетали так невимушено й мило. що мій страх випарувався уже за кілька хвилин.
І після двох годин СПА я знову була, як новенька.
Жан, щоб остаточно зняти стрес і створити більш невимушену атмосферу, запросив мене, адвоката і містера письменника на маленьке паті у себе в бунгало. Нічого не робитимемо, максимум я щось приготую, мене познімає Жан, будемо купатися й розслаблятися. І ні слова про бізнес.
Я зраділа, мов дитина, від цих неочікуваних канікул.
Тільки отой книголюб нащо? Як згадаю ту обкладинку, брр…
А там іще книги є. І всі про нещастя, страхіття й усяке горе.
І це я повинна читати?
Звісно він не просто так їх приніс, не подражнитися ж з мого вигляду?
Я ж не просто так тримаю цю вагу. На фото і в кіно все здається на два розміри більше, ніж насправді. Тому мені треба бути на два розміри менше. Що тут незрозумілого? Просто робота. Її треба робити на совість.
А він так перелякав тим фото. Ми ж тільки налагодили спілкування. Тільки-но я його стала терпіти без особливих зусиль.
Тепер знову треба буде стримуватись і глибоко дихати, щоб не злитися.
Який тоді відпочинок?
Та все ж день на пляжі, серед друзів. І посеред тижня не треба нічого робити. Це справжнє свято.
Про це я думала крізь сон, поки Жан віз мене до свого холостяцького бунгало, де колись ми з ним були вперше разом.
Можливо від безсонної ночі й пережитого відчаю мені зараз згадувалось щось не те, що я завжди пам’ятала про той день. Не те, яким мій Жан був обережним і ніжним, не наші обійми в океані й мрії про майбутнє.
А те, що тоді теж не спалося всю ніч. Від щастя.
Тільки Жан заснув здається раніше, ніж я повністю пережила оргазм.
Знаєте, я не дуже чутлива до любощів. І сама зараз віддам перевагу доброму сну перед оргазмом. І я ж не була незайманою тоді.
Але те, що моє щастя довелося переживати на самоті, чомусь зараз пригадалося й додало гіркого абсенту у той рожевий солодкий сироп, що я звикла відчувати на язиці завжди, коли пригадую наш перший раз.
Ну може так мені судилося - все найважливіше й найстрашніше переживати на самоті?
Це і смерть матері, і страх на перших кастингах, і біль після тренувань, і постійний голод, і перше щастя першої любові, і сьогоднішній нічний жах.
Така в мене, виходить, доля.
Багато дала, а з мене за це бере тільки оте дивне відчуття самотності.
#9659 в Любовні романи
#3735 в Сучасний любовний роман
#2249 в Молодіжна проза
Відредаговано: 13.08.2023