Відчай і вихід

Моє обличчя.

Воно викликає любов, що рухає сонцем і світилами, воно підіймає дух і рве тіло до болю.

Воно прекрасніше, ніж те, що послало під Трою тисячі кораблів.

І воно - моє основне джерело прибутку, застраховане на мільйони, як і мої ноги, кожна окремо.

Весь світ біля моїх ніг.

Рекламний так точно. Покажи мої ноги, взуті в що завгодно, і здобудеш зиск, на який навіть не очікував.

Ноги мені служать вірою і правдою, та зараз не про них.

А про мою зовнішність. Моє обличчя врятує будь-що. Бездарний фільм,  невдалий дизайн, безглуздий одяг.

Малюсіньке камео -  і каса буде переповнена.

Маю безліч фанів і просто шанувальників по світу - доводиться навіть платити команді, що веде мої сторінки в соцмережах.

Мені ніколи цим займатися. Я працюю - мій дитячий жах і мрія вирватись з нужди підганяють навіть уві сні, не дають стати ледачою, самовдоволеною, заважають заспокоїтися на досягнутому.

Мій психотерапевт натякає, що я на порозі нервового зриву. Каже, що то все дитячі комплекси, а не справжня моя ситуація. Що я не витрачу за життя того, що у мене уже є.

Але марно. 

Я хвилювалася й тоді, коли все йшло добре.

А тепер просто тихо божеволію від жаху. 

Бо саме тепер  - вперше за кілька років -  прибутки показали плато. Поки що відрізок невеликий Майже непомітний.

Що підводить мене, може ноги? 

Ні,  не через ноги я втрачаю прибуток. Там показники стабільні. Хоч і стабільно менші за прибуток від реклами личка.

Жах, як він є. Я втрачаю прибуток саме через обличчя.

Ненавиджу пластичних хірургів.

Ще кілька років, і мою красу і гордість носитиме кожна. 

І вона перестане бути унікальною, бажаною, й ніхто не підпише зі мною контракт на рекламу.

Щастя моє, що  скопіювати ноги ще неможливо. Але вони над цим працюють. Є апарати, що витягують кістки. Є такі, що відсмоктують жир, тренують потрібні м’язи, не торкаючись непотрібних.

Якби ще вони платили мені роялті за копіювання. Можна було б надавати дозвіл або штрафувати за використання без дозволу.

Все одно  копіювали б піратським методом, але щось би мені йшло на рахунок.

Ненавиджу.

Хіба для того я видиралася з фавелу, берегла здоров'я і йшла на все, щоб потрапити у рекламу, потім в першу тисячу, першу сотню, десятку найдорожчих моделей?

Тепер я перша в першій десятці.

Стільки праці, відмова від нормального життя нормальної людини. Обмеження в усьому. І навіщо це все було?

Щоб нарешті заклятий і  відігнаний привид нужди й панелі наздогнав мене на вершині?

Проклинаю їх всіх разом і кожного поодинці.

Невже нема на них методів?

Обличчя ж застраховане, як так?

А так. Я не його автор. Кому роялті відраховувати?  Хто має патентувати його? Як здобути копірайт?

Адвокат підказав ризикований шлях.

Не битися з тінню. Там нема можливості виграти.

Все одно мій час спливає. Ще кілька років мені допоможуть ті самі хірурги.

Але мода змінюється. І може десь уже проходить кастинги та, що затьмарить усіх, створить нового ідола, новий зразок. І всі кинуться наслідувати й копіювати її.

А мені до того часу треба створити для себе не тільки пасивний прибуток від того, що уже зароблене,  вкладене і ще буде зароблене.

Мені треба знайти іншу нішу.

Ведуча. Тренер. Гуру. Це все для моделей, що вчасно пішли.

Я не актриса, ні. Там треба талант, якого не маю. І освіту.

Мені не вдалося навчатися систематично навіть у школі - кар'єра моделі почалася рано. Не до того було.

Тільки життєвий досвід і холодна голова допомагають в житті. Ну й кілька спонсорів, що вірили у мене й надихалися моєю, гм, красою.

І продюсер. І адвокат. Ви б знали, який процент вони беруть. То жах просто.

Але  вийти на публіку ці люди за мене не можуть. А я можу, от тільки досі годинами вивчаю  тексти промов і ролей для камео.

А що це означає? 

Ведуча - то теж, мабуть, не для мене. Я не боюся публіки. Я боюся, що мене спитають про те, що малі діти знають, а я не знаю. Бо у нас у фавелі малі діти знають таке, про що тут дорослі не здогадуються, і це на краще. А такого, що знають діти з пристойних районів, у фавелах не знають і дорослі. І я теж ще багато чого не знаю, бо моя п'ятнадцятирічна мати народила мене невідомо від кого, а через кілька років померла від передозу.

А виховував далекий родич, що радий був спекатися мене, як тільки  почала заробляти стільки, щоб найняти окреме житло.

Зараз дядько Санчес кусає лікті, що проґавив нагоду піднятися разом зі мною. Та пізно.

Так що вчило мене в основному життя. І не завжди того, що я б хотіла знати або комусь розказати.

Пропонували ще варіант - тренувати чиюсь красу і харизму.  Ну не знаю.  Не виглядає перспективним. Пару років, і всі побачать, що воно не діє.

І останнє - зробитись гуру. Це вже набагато краще і безпечніше. Які можуть бути претензії? Хто не справляється - погано вчив настанови й неправильно медитує.

А гуру, тобто я, завжди у формі, красива, усміхнена  і мудра.

Одне але.

Гуру чогось вчать учнів. А просто вимагати  не жерти, як не в себе, не нюхати, не закидуватись і не колотись, ще й не пити й не палити - то не вчення.

То нудна проповідь, яку забувають одразу за дверима молитовного зібрання.

Правильно каже адвокат - треба книгу. Не те щоб нову Біблію, але солідну, з рекомендаціями, вправами, рецептами й звичайно таємною мудрістю. Наприклад - містичним досвідом індіанців, моїх далеких предків.

Те, що мої далекі предки походять зі старого світу, прибули сюди на кораблях для каторжан - несуттєві деталі.

Дівчина з фавелу досягла вершин, ви теж зможете. Оце і треба донести.

І саме тут у нас проблема. Велика проблема.

Я не вмію описувати, повчати й надихати.

Я вмію красиво стояти, ходити, повертатися найвигіднішим ракурсом. у мене чарівний голос з милим акцентом. І це все.