Розділ 38

Олександр

Я впізнав її одразу. Навіть те, що вона обмастила мій новенький костюм і туфлі тортом так сильно мене не здивувало, як її поява в офісі, який я щойно придбав. А потім моє серце пропустило кілька ударів. Вона абсолютно не змінилася, хіба що волосся стало довше і погляд надто серйозний. Бліда, можливо, навіть розгублена. Чому? Неприємно мене бачити? Я теж не в захваті. 

Що вона тут робить? Хоча, яка мені різниця? Мало справ, щоб ще копирсатися у нікому не потрібному минулому? 
Тільки коли переодівався згадав, що минуло чотири бісових рокіи. Спогади – єдина моя слабкість, яку я досі не можу побороти. 
 

Побачивши як дівчина зайшла до вбиральні захотілось просто поговорити з нею. Гніваюсь. Сам на себе. Коли побачила мене одразу злякась. Я бачив, як забігали її очі, наче вона придумувала план втечі. І саме подруга її в цьому допомогла. Правда, не думав, що вони досі дружать.

Всього декілька днів як повернувся, знову побачив ту яка розбила серце, витрясла усю душу своїм вчинком. Навіть з рідного міста поїхав у Нью-Йорк, щоб забути. Довго вагався, коли поступила вигідна пропозиція на приміщення, в самому центрі. І ось, я спокусився і що з цього вийшло.…
 

Проводжу долонями по обличчю намагаючись зосередитись над документами. Їх багато і краще мені їх всіх переглянути, щоб не думати зайве. Тай ремонт тут не завадить зробити, і придбати нові меблі. Потрібно зайнятися справами, бо можу наробити дурниць.

Через якись час розумію, що працювати не виходить. Чотири роки минуло і жодна дівчина після Яни не викликала в мені таких емоцій. Особливих. Коли зносить дах і розум дурманить її аромат. Від роздумів повертає в реальність стук у двері. 

— Олександр Володимирович, можна ? - широко усміхається дівчина. Пригадую, що бачив її на рецепції… Як же її звати? 

— Заходь… - згадати ім’я не вдається.

— Іра, - нагадує з усмішкою.

— Так, пам’ятаю.

— Може вам принести кави? - спокусливо облизує вуста, стріляє очима. Не розумію, вона зараз фліртує зі мною чи це звичний стиль спілкування?

— Кави? - задумуюсь, — А принесіть - включаю ноут в надїї порацювати хоча б над деякими проектами. 

Вона знову стукає через декілька хвилин, відчиняє двері і заходить. 
 

— Кава, нажаль, закінчилась, але я знайшла ось це - ставить тацю на стіл, у якій два келихи з коричневою рідиною, можливо коньяк. Дівчина озирається навколо, поправляючи блузку. Точніше відкриваючи для моїх очей, більше дозволеного. Точно фліртує. Запитально здіймаю брови. Мені цікаво, яка її ціль у шарму спілкуванні. 
 

— Ну що ж, - беру келих, ловлю аромат — Значить Віскі . 
Дівчина не чекаючи запрошення бере інший і сідає навпроти. Мушу визнати, що поводиться вона впевнено. Що ж, я не проти подивитися, як далеко вона зайде.Яна ніколи себе так не поводила, хоча ми зустрічались. Але мені і подобалось її завойовувати кожного разу. Чому у цей момент я згадую про неї? Чому шукаю шось схоже? Я просто бісовий мазохіст. 
— Ви зовсім не розповіли нічого про себе. - дівчина робить ковток і усміхається.

— А мав? - її слова дивують.

— Ну, підлеглим завжди цікаво послухати якусь цікаву інформацію про нового боса.

— Он як? - запитально здіймаю брови.

— Я от самотня - трішки більше нахиляється, демонструючи своє декольте. - О, вона вже перейшла до спокушання? Серйозно налаштована ця Іра. 

— І що ж ти хочеш, за цю ніч? - питаю прямо, дивуючи її. Відставляючи келих і чекаю відповіді.

— За приємне спілкування хіба потрібно щось просити? - змахує довгими віями.

— Готова переспати з незнайомцем за посаду, скажімо, на кілька тисяч гривень вище? - мій голос грубий і це я ще стримуюся.

— Угу - надуває нафарбовані губи, — Мені здається, що немає нічого поганого у тому, що я прямо висловлюю свої бажання. - ображається вона.

— Немає, - знизую плечима, — Але перед тим як їх висловити, потрібно переконатися, що бажання у нас спільне. У мене є з ким спати, - кидаю грубо. — А якщо тобі набридло тут працювати, отримуючи за це доволі непогану платню, краще одразу пиши заяву на звільнення, такої поведінки у своїй компанії я не потерплю.

— Вибачте, – вона заливається фарбою, підводиться і миттю вилітає з кабінету. 
 

Це ж треба… беру в руки стакан з всікі і відпиваю. Не люблю випивати серед робочого тижня. Але сьогодні після зустрічі з Яною потрібно себе чимось розрядити. Жодного разу я не допускав думки, що ми колись поговоримо, а зараз… Мені хочеться з нею поговорити, але знаю, що краще цього не робити. Не зараз.  

Коли у двері знову стукають, думаю, що це знову Іра, але помилився. Вона прийшла сама. Прямо до мене у руки. Розгублена, схвильована, спокуслива. Яна мовчки проходить і зупиняється посередині кабінету. 
 

Яна…

Дівчина яка має незрозумілу владу наді мною. Не реагувати не виходить, мовчати теж. Коли вона поряд, налякана та розгублена, хочеться обійняти, притиснути до себе. Міцно. До браку повітря в легенях. Ненавиджу її і хочу до божевілля. Просто нестерпно знаходитися поряд.
 

— Скучила ? - не втримуюсь.

— Кхм.. я – у голосі розгубленість.

— Погрітись прийшла? – сідаю на крісло оглядаючи її мокрий одяг, що ж сталось, цікавість бере своє.

— Буду відвертою… - вона говорить тихо і хрипло. Хвилюється? Не вірю. Вже давно не вірю таким хитрощам.

— Ммм…. та не вже? - спалахую як сірник.

— Повір я зараз переступаю через всі свої принципи - вперше за увесь час, вона дивиться мені прямо у вічі. 
— Що тобі потрібно Яна ? - мій напускний спокій руйнується в одну коротку мить.

— Сто тисяч. -  здається вона ось- ось заплаче. А це було дійсно не сподівано. Такого я точно не очікував. — Я все поверну.

У якись момент мені здалось, що мене розігрують. Не даю собі часу на роздуми, підкоряюся бажання і підходжу ближче. Дівчина, яка має надімною незрозумілу владу. Сором’язлива, тендітна, беззахисна…. І зрадниця. Як останнє сюди приплелося, немаю жодного поняття. Чому? Навіщо? А головне за що?