Розділ 35

Сьогодення

Яна

— Еммочко, ти готова ? Ми в садочок запізнюємось! 

— Іду ! - моя дівчинка вийшла з кімнати,  з своєю улюбленою іграшкою у руках.

На свої три з хвостиком рочки Емма, дуже розумна і самостійна дівчинка. Можливо, вся справа в тому, що вона досить швидко пішла у садок, для того щоб я змогла працювати і забезпечувати нашу маленьку сім’ю. 
 

— Побігли! - я схопила донечку за руку і ми швидко вибігли з квартири. Моя дівчинка весело сміється, а я не можу нею налюбуватися. Колись вона стане справжньою красунею і розіб’є чимало чоловічих сердець. Останнім часом я все частіше стала помічати, що Емма зовсім не схожа на мене. Зате у неї темне волосся і великі карі очі . Такі ж як і в її батька…

Щоб розвіяти дивні думки, я навіть головою потрусила і викликала ліфт. Переїхати в Київ було правильним рішення. Занадто багато поганих спогадів було у рідному місті. 

— Мама сьогодні швидко буде? - уже на вході в садочок, запитує Емма.

— Я постараюся, сонечко. - одразу подумала, які справи мене чекали цього дня і мало не простогнала в голос. Схоже швидше забрати все-таки не вдасться.

Поцілувавши Емму в щічку, я міцно її обняла і швидко помчала додому. Робочий день був в самому розпалі і довелося братися за роботу. Всі ці роки я займалася випіканням солодощів на замовлення. Як на диво, виходило у мене дійсно смачно і красиво, тому клієнтів тільки прибавилось. 

Я хотіла, щоб моя дочка не була гіршою за інших дітей і байдуже, що у неї немає батька. Я заміню їй, його і буду встигати все. Згадую, той період, коли намагалась влаштувати життя в орендованій квартирі на околиці Києва. Це був складний час, але згадується з вдячністю. Коли одною пітримкою, яка в мене була це була Катя. Ми багато через, що пройшли і з подруг перетворилися на рідних. Якщо згадати, навіть повірити важко, що усе відбувалося насправді.

Одягнувши фартух, я взялася перемазувати кремом торт, який мали забрати через годину. А ще як на зло, десь у квартирі задзвонив телефон.

Довелося залишити важливу справу і бігти на його пошуки. Коли побачила на екрані ім’я Каті не змогла приховати посмішку.

— Слухаю! - швидко відповіла і притиснувши телефон до вуха плечем, продовжила свою роботу. 
— Чим займаєшся? - весело запитала Катя. – Чекай ! Дай вгадаю! Готуєш каву новому коханцю?

— Дуже смішно! - хмикнула, — Ти ж знаєш, що мені не до коханців.

— Знаю, - зітхнула подруга. — І це погано. Ти молода і красива дівчина! А таке враження, наче тобі уже сорок.

— Кать, не починай, - нахмурилась. Катя постійно мене сварить, що я не даю собі ні найменшого шансу на можливість нових стосунків. А я не можу. Серце протестує і більше не бажає відчувати те, що в одну мить може знищити і випалити все в середині.  Мені добре так, у моєму маленькому світі. Готова, як і тисячі матерів, присвятити себе своїй дитині і впевнена, що ніколи не пошкодую, відмовившись від особистого життя.

— Ну добре. Ми про це пізніше поговоримо. Ти не забула, про ювілей батька Романа? 
— Звісно ні. До обіду торт буде готовий! - відчиталася. 
— Рома, хоче батька привітати в офісі. Все таки - він на пенсію збирається. - повідомила Катя. — Сонце зможеш підвести торт туди? Сама спізнююсь, не знаю чи встигну, мала деякі справи..
— Скинеш адресу в повідомленні і я все зроблю.

Попрощавшись з Катею, я продовжила обробляти торт і одночасно поглядати на годинник. Після другого курсу Катя з нашим одногрупником Ромою одружилися і невдовзі переїхали в Київ. Тому ми уже в трьох закінчували університет у заочній формі. Яна проговорилася, що компанію батько Романа продає, оскільки Роман не планує залишатись у столиці. Тому він  свої п’ятдесять п’ять вирішив відсвяткувати саме там.

На початку дванадцятої години, я вирішила, що пора збиратися на зустріч з сім’єю Вишинських. Їхати в їх офіс у мене жодно бажання не було. Ці люди надто багаті і відомі, а я не любила стояти на фоні таких як вони. Краще б Катя сама забрала цей торт, а так доведеться їхати через усе місто. 
Одягнула одну з своїх найпристойніших суконь, хоча завжди надавала перевагу джинсам. На ноги взула зручні туфлі на низьких підборах, а волосся довелось зібрати в хвіст, щоб не заважало. Коли вийшла з підїзду з двома тортами в руках, машина уже чекала. 
 

Я обережно вмостилася зі своєю дорогоцінною ношею і назвала адресу бізнес-центру. Дивно, чомусь я навіть розхвилювалася, від майбутньої зустрічі з цим сімейством. Після того як Катя стала дружиною Романа, я завжди уникала їх запрошень. Звісно, я не чужа їм людина і ці люди, завжди були раді бачити мене в своєму домі. Та я не хотіла їхати туди, де мені не місце. Вище своєї голови не стрибнеш, як то кажуть, от я і не намагалася. 
 

Таксі зупинилося біля офісу, і я вийшла на вулицю. Обережно взяла торти і попрямувала до центрального входу. Коли ліфт зупинився на останньому поверсі я опинилася у приймальній головного директора. Це місце вже мені знайоме, оскільки одного разу я вже тут була з Катьою і Ромою. Наскільки я знала, зараз усі мали бути в конференц-залі і саме туди я повинна була віднести торт. 
 

На рецепшині сиділа молоденька секретарка з яскраво- червоними губами. Вона одразу ж вскочила на ноги і зацікавлено мене оглянула. 
 

— Доброго дня! Ви Яна? - прищурилась

— Доброго дня. - я кивнула і поклала свій пакунок на стійку. Знявши з обох тортів упаковки я почула, як ахнула від побаченого дівчина і не змогла стримати посмішку. Схоже моя праця не залишиться без похвали.

Коли за нашими спинами відчинилися двері ліфту і почувся цокіт підборів, я одразу зрозуміла, що до нас поспішає моя дорога подруга.

— Всі вже мабуть зачекалися!  - видихає Катька, коли бачить мене в приймальній.

— У мене все готово, – я взяла один піднос з тортом і протягнула Яні, другий взяла собі.

— А чому два торта? Наче один замовляли… -  розгубилася подруга.