Розділ 31

Яна

Весела музика в кафе, перебиває усі мої серйозні думки. Намагаюсь нічого не забути і коли прийде Саша, сказати усе правильно. Мені вистачило цілої ночі і майже цілого дня, щоб гарно усе обміркувати та прийняти рішення. Я готова йому вірити, бо маю сильні почуття. Хочу ще раз поговорити і відкрити душу та поділитися сумнівами. Чомусь впевнена, що він все зрозуміє. Досить боятися, я хочу бути відкритою перед людиною в яку закохана.

Дивлюсь на годинника: майже восьма, він мав тут бути давно. Писати помідомлення немає сенсу, якщо його тут немає, значить має важливі справи. Дівчата танцюють, іменинниця у центрі кола. Усім весело. Я підтримую їхню радість, тільки візуально, усміхаюсь, а в середині наростає дивне хвилювання. Не можу розслабитись повністю.

Після останньої зустрічі Саша не дзвонив. Жодного повідомлення, короткого слова чи привітання. . У думках найстрашніше - він вирішив усе припинити. Безліч разів беру у руки телефон, готова натиснути на номер, але кожного разу зупиняюсь, бо боюся почути його рішення.

Попри всі ці думки, я старанно готувалась до сьогоднішнього вечора: одягнула чорну сукню, яка так сподобалась Саші, зробила зачіску і навіть макіяж та для кращого ефекту змінила свою звичну білизну на більш відверту. Хочу бути для нього особливою.

Очікування страшенно виснажує. Роблю ковток соку, сьогодні відмовилась від будь якого алкоголю. Дістаю телефон, перевіряю на наявність будь яких повідомлень. Порожньо… І от коли моє терпіння вичерпується, пишу коротке повідомлення: « Ти приїдеш?» . Надсилаю, стискаю пальцями смартфон, очікую на реакцію хлопця. 
 

Вібрує телефон, змушуючи моє серце шаленіти від хвилювання. 

Саша: «Чекаєш?»

Я: « Так. Дуже.»

Саша: « Через пів години буду»

Губи мимоволі розтягуються в усмішці. 
 

— Привіт, - надімною роздається знайомий голос. Я навіть не помітила, як біля мене опинився Артем. Серце починає гучно стукотіти, оглядаючи все навкруг, щоб не пропустити появу Саші.

— Привіт, - відповідаю.

— Як справи? Чому не танцюєш? - сідає поряд на диванчику.

— На Сашу чекаю.

Киває, відхилившись на спинку стільця. Розмови не подовжує і це мене влаштовує, бо усі мої думки тільки про розмову з Сашком. Потім він встає і відходить кудись, але швидко повертається і ставить передімною очевидно коктейль.

— Я… - починаю протестувати

— Попробуй - говорить, сідаючи на те саме місце. — Він справлі класний.

— Я сьогодні без алкоголю - вказую на стакан з соком.

— Якось дивно, що всі п’ють, а ти відділилася. Складеш мені компанію? - підіймає свою склянку з алкоголем , чекаючи мене. — За іменинницю, - незручно відмовити, цокаюся і коштую напій. Відчуваю зовсім мало алкоголю, фруктове та прохолодне. 

— Бажання потанцювати таки не з’явилось ? - запитує хлопець, коли починає грати повільна мелодія. Заперечно хитаю головою і роблю ще один ковток напою.

Артем посміхається, салютує мені і робить ковток, я теж відпиваю напій. Стає якось спекотно. Переконую себе, що це все від хвилювання. Хоч би швидше приїхав Саша, хочу в його обійми.

— Як ваші стосунки з Сашком? Усе добре ? - дивує запитанням. 
— Так. - відповідаю під уважний погляд хлопця.

— Часто зустрічаєтесь? 
— Кожних вихідних.

— Не віриться, що він знову зважився на такий крок. 
— Все змінюється - ворушу плечима. От зараз мене точно ніщо не змусить сумніватись, я повністю впевнена у своєму рішенні продовжити наші стосунки, вірю Сашку.

— Угу.. - задумується, знову салютуючи склянкою.

Роблю ще кілька ковтків напою і відставляю. Хочеться вийти на вулицю подихати свіжим повітрям. Пробую встати, але Артем притримує за руку, змушуючи сісти. Мій стан погіршується за долю секунди. Перед очами починає все пливти. 
— Мені погано, можеш пошукати Катю? - сама не впізнаю свого розгубленого голосу.

— Що сталося? - його обличчя розпливається — Я допоможу - обіймає рукою за талію, через що дихати стає ще важче. Коли хлопець підіймає і збирається кудись вести, заплющую очі, бо у голові крутиться. Чому мені так погано? Де всі ? Всередині паніка, а тіло не слухається. 
Коли руки хлопця торкаються мого обличчя, я намагаюсь його відштовхнути, але сил не вистачає. 
— Зараз тобі стане краще - садить мене на якусь мягку частину. Відчуваю його долоню на своєму стегні, неприємний дотик. 
— Артем, прибери руки - я хочу сказати грубо, а звучить тихо- тихо.

В одну мить, мені здається, що я зараз помру, повітря не вистачає, коли відчуваю різкий та огидний поцілунок. Все припиняється в одну мить, але краще не стає. Передімною пропливає знайоме обличчя Сашка, але я майже нічого не чую, провалююся у темряву...