Розділ 30

Яна

Якби гірко не було про це думати, але якась частина мене вірить Юлі. Єдине, що залишається — чекати зустрічі і зненацька поставити усі питання, щоб не відчувати себе обманутою.

Пізно ввечері, за традицією, кімната наповнюється мелодією смартфона. Люблю цю пісню, але зараз від її звуків тривожно. Я вирішила поговорити при зустрічі, тому збираю усю свою майстерність, щоб не видати паскудний настрій. 

— Привіт, - приймаю виклик.

— Як справи? ,- запитує Саша. Його голос тихий і спокійний. А я ледь стримуюсь, щоб не завалити питаннями.

— Добре, а в тебе? 
— Збираюсь додому. Була на парах?

— Не була - мого напускного спокою вистачає на кілька секунд. Усередині все кричить і рветься від бажання знати правду. Переконатися, що він чесний зі мною.

— Що трапилось?

— Все добре.

— Але я відчуваю що шось не так? - ставить мене у безвихідь — Чому не розповідаєш ?

— А ти мені про все розповідаєш? - роздратування стримати не вдається, я не вмію вгамовувати емоції, коли це необхідно.

— Так, - видихає, — Що у нас сталось ?

— У нас? Нічого. Просто одна твоя знайома, розповіла дещо цікаве.

— Юля? - голос стає різким та суворим. — Через пів години чекатиму тебе біля будинку , - він завершує виклик, не чекаючи моєї відповіді.

Весь це час налаштовую себе бути наполегливою і дізнатися правду. Якщо не зважати на тремтіння на руках, це вдається не погано. Та коли помічаю знайоме авто, яке уже стоїть неподалік, весь мій спокій як рукою знімає.Саша не виходить і не усміхається, як завжди. Дратується. Чому, невже Юля була права, і він вже отримав все що йому було потрібно?

— Давно чекаєш? - сідаю, кидаючи на нього секундний погляд.

— Ні, - відповідає коротко. Не цілує і навіть не торкається до мене. Серце стискається від поганого передчуття. Гра закінчилася? Я більше не потрібна? — Яна, - починає він, а я боляче закусую губу, — Ми можемо цей вечір провести удвох, а можемо говорити про нісенітниці, котрі тобі наговорила Юля. Вибирай, що для тебе важливіше? - говорить сухо, наче йому взагалі байдуже, що я оберу.

— Я хочу все вияснити - відганяю бажання все зам’яти і кинутися на шию.

— Добре, тоді поговорімо, – зітхає і розвертається до мене — Я слухаю.

— Це я слухаю. - голос тремтить, але я не зважаю. Зараз головне не розплакатися  почувши правду. — Чому твоя колишня називає наші стосунки твоєю розвагою. І що за парі з Романовим?  

— Ти не питала у неї ?

— Хочу почути відповідь у тебе.

— Вова тут ні до чого, так само як і Юля. - відповідає незадоволено. — І мені плювати хто і що думає . Це наші стосунки і ніхто немає права пхати у них носа. Я поговорю з нею. 
— Навіщо? Щоб вона не заважала продовжувати?

— Що продовжувати? Яно, у тебе сьогодні не ті дні? - гаркає.

— Я не знаю що. Сподівалась почути правду від тебе. - теж підвищую тон.

— Хочеш поритися в минулому? Навіщо? Я ж не питаю, хто у тебе був до мене ? З ким ти зустрічалася, ходила на побачення, спала…

— Я… - задихаюся від його слів, зціплюю пальці до болю. Всередині розливається гіркота, мої неймовірні метелики тьмяніють. 
— Добре, - зітхає, відвертаючись до вікна. — Я розчарувався не тільки у свої дівчині, а у всій жіночій половині, на той момент..Я для себе зрозумів, що всі дівчата ведуться тільки на твої гроші… Нікому не потрібні сентиментальності, романтика, все зводиться до одного. Так було декілька раз, коли ми з Вовою укладали парі, він обирав для мене, а обирав для нього. Ну… - затинається, а мені і без слів усе зрозуміло. 
— Виходить Юля права … - видихаю з болем у серці — Як з іграшкою. І зі мною…

— Ні. - відповідає голосно. — Я ж говорив, що це все в минулому. 
— Як давно все припинилося? - боюся почути відповідь

— Від коли зустрів тебе. Яна, що за дурниці тебе турбують? - він нахиляється і проводить ніжно пальцями по моїй щоці.

— Вам не шкода було тих дівчат?

— Мишко, ти така наївна - стискає губи, відхилившись. — Ніхто нікого не змушував, все відбувалось за згодою тих самих дівчат. Простий відпочинок, на один раз, який не повторювався. 
— Ти порушив правила, - гірко всміхаюся. Я шокована інформацією. Чому мені здавалось, що не може відбуватись таке у реальному житті. 
— Припини - говорить суворо.

— Це важко зрозуміти.

— Ні, зрозуміти можна. Важко інше - повірити. Я з тобою був відвертий з самого початку і зараз нічого не змінилося. А ти досі не довіряєш мені. Чому? Я даю привід сумніватися? 
 

Мовчу. Я заплуталась від думок. Юля так переконливо говорила, а Саша вкладає в свої слова кардинально інше значення. 

Не отримавши відповіді, Саша ловить мене в обійми, емоційне напруження виливається сльозами.

— Ну, мишко, - шепоче, притискаючи мене до себе.

— Що ти собі накрутила? А головне навіщо? Ми ж могли цей вечір провести абсолютно інакше. 
— Так. - бурчу йому у кофту, — Мені потрібно подумати, - голова просто розривається.

— Подумай.- не заперечує — Чи потрібні тобі наші стосунки і чи зможеш мені вірити? Ми поговоримо про це завтра. 

— Прийдеш? - мій голос тихий

— Я ж пообіцяв. 

— Добре. - у тілі якесь безсилля, хочеться лягти і заснути. Мабуть, добряче я сьогодні перенавантажила організм.
Саша бере у долоні моє обличчя і цілує. Ніжно та коротко. 
— Йди, я не такий благородний, щоб далі стримуватися. -  

— Бувай. - як тільки виходжу, авто одразу рушає і через кілька секунд зникає з поля мого зору. Зітхаю. Кусаю губи, щоб знову не розплакатися і повільно плетутся додому.