Розділ 29

Яна

Весь тиждень пролетів для мене, немов я потрапила у інший вимір. Відчуття, що ти летиш, не покидає ні на мить. А особливо в очікуванні зустрічі з коханим. Вже завтра. 
 

Заходжу в аудиторію, і помічаю Катьку. Вона одразу мені махає. З оновленим тонованим волоссям.

— Привіт, - коротко її обіймаю і сідаю поряд.

— Готова?

— Так - усміхаюся.

Думки по завтрішній день не виходять з голови. Три дні я літаю в ейфорії, рахуючи години до зустрічі з Сашею.

— Ти змінилась за ці кілька днів, очі аж виблискують, - дивиться на мене уважно.

— Я закохана, - усміхаюся, закриваючи обличчя долонями.

— Це ясно як день. Хто б міг подумати, що пропозиція на роль фіктивної дівчини переросте у справжні почуття. Можна і мені так? - нахиляється, обпираючись на стіл ліктями. 
— Від щирого серця бажаю тобі такого ж…

— Ще б пак, - вона широко усміхається, але замовкає, коли раптом переводить погляд в сторону дверей. — Привіт - говорить здивовано, вичавлюючи з себе усмішку.

Піднімаю очі. Вона! Колишня дівчина Сашка. Юля. Цікаво вона до мене прийшла?

Чомусь неприємно з нею бути поруч, чути, дивитися на неї,  бо нав’язливі думки лізуть, що мій Саша з нею багато часу проводив. 

— Привіт Яна. - знайомим голосом, вітається дівчина, —  Можна тебе на пару слів ?

Розгублено застигаю, не знаю що віповісти, але зрештою виходжу в коридор. Дівчина свердлить незвично прискіпливим поглядом. І несподівано заявляє.

— Я достатньо часу стримувала себе, щоб не розповісти все.. - супиться — Гадаю, настав час поговорити відверто. 

Чомусь відчувається підступ. Я вже знаю, про що, а вірніше про кого вона хоче поговорити. Але показувати свою ніяковість і страх перед цією дівчиною не збираюся. 
 

— Гаразд, - задираю підборіддя, — Про що саме, будемо розмовляти? 

В очах Юлі загоряться небезпечне полум’я. 
 

— Про розваги нашого спільного знайомого - протягує озираючись і при тому дивно  усміхається.

— Що ти  маєш на увазі? - мене дратує її дивна усмішка, наче вона знає про мене якусь особливу таємницю, а я навіть не здогадуюсь про неї. 

 — Коваленко пропонував тобі угоду? 

— Я не розумію про що ти. У нас все серйозно. - тримаюся до останнього , але голос починає тремтіти.

— Облиш. - підводить очі в гору. Де Коваленко, а де стосунки, - ошпарює словами, наче кип’ятком. — Яно, ти ж не маленька, - знову її дратівлива усмішка.

— З чого така впевненість ? - ледь стримуюсь, примушуючи говорити себе спокійно. 
— Тому, що Саша це все робить…  через мене. У нас були такі глибокі почуття…-  несподівано видає. — Але я розумію твою цікавість… - вона кидає на мене презирливий погляд — Красивий, ніжний, уважний, популярний і до того ж всього багатий та дуже перспективний... Але вас так багато, що я і імена не встигаю запам’ятати.. 

— Це неправда. - починаю дратуватись.

— Правда завжди колюча. - відповідає натомість дівчина. 
 

Хочу зірватись і піти не озираючись.

— То може, ти розкажеш, в чому саме заключаються ці розваги ? - не витримую. — Ти ж не просто так мене сюди покликала? 
 

— Ти вже знаєш, що у нас з Олександром було кохання…

— І ти хочеш зараз це зі мною обговорити ? 

— Ні не це - Юля посміхається дутими губами — Після нашого  з ним розтавання, Саша став сам не свій, він не заводив жодних серйозних стосунків..

— А тепер все змінилось - не витримую я, перебиваючи дівчину.

— Ні не змінилось. - видихає Юля. — Коваленко разом з Романовим заключають парі. Є дівчата, які зразу погоджуються на всі умови, а є ті, з якими потрібно повозитись. Але результат один і той же. Цим вони хочуть довести, що можна купити люблю дівчину. 

— Що ти верзеш ?- я вихожу з себе.— Я не продаюсь. Мені подобається Саша, а я йому! - відповідаю з такою упевненістю, що навіть сама вірю собі.

— Ти? Оце ти дурницю собі в голову вбила. Він пограється і залишить. Сама згадай про що ви домовлялись напочатку. Я просто хочу тебе застерегти. Подумай добре, якщо це все не правда, то чому про це знаю я.

Юля говорить все те, що я сама собі говорила. Що мене ранило й примушувало сумніватись у наших стосунках.

Мені стає дурно, починає крутитися голова і боляче стискається у районі грудей. 
Щоб не наговорити зайвого, розвертаюсь до дверей, але в  спину доноситься.

— Скоро сама все побачиш…

Вдихаю повітря, важко дихаючи. Образа заповнює душу, хочеться заплакати. Швидку йду у бік виходу на свіже повітря, прокручуючи у голові слова Юлі. Цього не може бути. Я не вірю, що ніжність і зізнання Саші були напускними.