Розділ 27

Яна

Учора він не дзвонив і сьогодні я від ранку чекала, але безрезультатно. Я знаю, що зараз він посилено працює, а ще нові контракти, які він підписав вимагають багато часу, тому навіть думки немає ображатись.

Вже близько до вечора моє очікування винагороджується гучною смс смартфона. Усмішка не змушує себе довго чекати, а пришвидшене серцебития лише підтверджує мою закоханість.

Саша: Буду о сьомій.

Я нічого не пишу у відповідь і не запитую, просто йду до кімнати і готую сукню на вечір. Перебравши всі варіанти, які у мене були, вирішую взяти все таки ту, яку придбала нещодавно. Чомусь сьогодні мені хочеться бути собою, тому навіть волосся не вирівнюю, але наношу легенький вечірній макіяж, та єдині класичні чорні туфлі, які ідеально вписуються до образу. Крапелька парфумів і ще п’ятнадцять хвилин очікування до вказаної години. 

Одягаю зверху теплий кардиган і вихожу. Одразу помічаю авто Сашка. Хлопець помічає мене і одразу виходить. На ньому темні штани та світла сорочка. Йому личить такий стиль, а особливо білий колір. Він усміхається чекаючи поки підійду. Одразу появляються мною не контрольовані червоні рум’яна, від невеличкого хвилювання яке теж присутнє.

— Привіт - вітаюся першою, потрапивши в його обійми. 
— Привіт кицю. Як справи? - запитує у волосся.

— Скучила, - усміхаюся, торкаючись носом його шиї . Улюблений аромат заповнює легені. Хлопець ніжно цілує у щічку і відпускає.

— Чекай, - говорить Саша відкриваючи задні дверцята. Він дістає квіти. Букет білих півоній. Гублюся. Не очікувала від нього такої уваги. Наразі усі слова, що він не герой роману який буде приносити квіти – він сам активно спростовує.

— Дякую, - промовляю тихо, приймаючи квіти. Їх ніжний аромат змушує заплющити очі й вткнутися носом у тендітні пелюстки. Він розтопив останній лід, який хоч трішки освіжив мої думки.

— Прошу, - відчиняє для мене дверцята, допомагає сісти і не повідомляючи напрямку, рушає з місця. Його долоня займає своє звичне місце на моєму коліні, погладжуючи його до самого ресторану.

В заклад який ми приїхали виглядає досить атмосферно і дорого. В ньому я не була і навіть нічого не чула про нього і навряд чи б сама я сюди потрапила. У самому ресорані небагатолюдно. Освітлення багато, але воно усе тьмяне, що створює додатковий затишок. Ми сідаємо за столик і офіціант одразу подає меню. Покладаюся на вибір хлопця, з захопленням спостерігаючи за його розсередженим та задоволеним виразом, поки він обирає для нас страви.

За столом присутня невелика напруга, розмова виходить нечіткою через моє внутрішнє хвилювання, яке не дозволяє насолодитись миттю зараз. Надто багато думок про продовження вечора. 
 

— Тебе щось хвилює? - не витримує Саша.

— Все гаразд, - виходить трішки нервово. 
— Не подобається їжа? - в цей самий момент передімною ставлять шоколадну сферу посипану золотавим пилом, від чого вона здається магічною. 
— Все дуже смачно. -  видихаю захоплено, розбиваючи виделкою сферу в середині якої клубнічне морозиво і крамбл.

— А чому така розгублена?

— Я не розгублена. Я просто думаю… як протистояти тому, щоб ти мені не закрутив голову остаточно. - прямо кажу про свою симпатію.

— Он як? - він широко усміхається, - у тебе немає шансів. Повір, я прикладу до цього максимум зусиль. - сказавши, продовжує їсти свій десерт.

Наче звичайне морозиво, а смак неперевершений. Якби я не була такою знервованою, з‘їла б усе. Від чаю та кави обоє відмовляємось. Саша розраховується, виходимо та сідаємо у авто.

— Хочу запросити тебе у гості. Підеш?

— З яким наміром? - запитую пошепки.

— Тепер настала моя черга відкрити для тебе закриту частину свого життя - відповідає серйозно, без найменшого натяку на жарт.

— Гаразд, - одразу злітає з моїх уст. Тепер я точно упевнене в тому, що він мене не образить.

Тільки-но авто рушає, долоня знову займає своє місце і чесно кажучи, це навіть заспокоює трішки. 

Минуло разу наше спілкування було більш відвертішим, а зараз я закрилася, накрутивши собі казна-що у голові. 
Через якийсь час авто зупиняється у дворі новенької багатоповерхівки. Хлопець мовчки виходить і відчиняє для мене дверцята. 

— Може досить боятись? - питає, скануючи поглядом карих очей. — Я не з‘їм тебе, - посміхається і подає свою руку. 
Піднімаючись у ліфті, Саша пригортає мене до себе, його аромат заспокоює і вигадані страхи вже не здаються такими жахливими. Хлопець відчиняє двері квартири, пропускає мене першою, заходить і вмикає світло. 
— Ходімо, покажу тобі своє помешкання, – бере мене за руку і заводить до вітальні.

— Це вітальня, – стає позаду мене обіймаючи.

— Гарно.

Складається таке відчуття, що ремонт завершили кілька тижнів тому, все нове сучасне, гарне. У цій кімнаті все для гарного відпочинку. Стиль дуже схожий на американський. 

Проходить далі, звертаючи на кухню.

— Вип’єш шось? 

— Емм.. - зупиняюсь на порозі просторої кухні. – Я б випила трохи … вина. - у горлі пересохло, і чай мені зараз не допоможе.

— Вина? - дивується, але швидко себе опановує і киває. Ставить келихи на стіл, дістає вино, наливає, кинувши на мене погляд. Підходить, вручає мені келих. — За гарний вечір. - цокається з моїм келихом і робить ковток. Кивнувши, також відпиваю прохолодне, але троха солодкувате вино. 

— Ходімо, я покажу тобі свою кімнату - проходить далі і вказує на двері справа, кидаючи на мене короткий погляд, якщо достатньо для того, щоб вловити в них помітний блиск.