Розділ 25

Яна

— Привіт, - вітаюся першою потрапивши в його обійми.

— Моя спокуса, - ніжно цілує мене у щічку а потім у кутик губ і відпускає.

Допомагає сісти і рушає з місця. Його долоня лягає на моє коліно і до самого дому ніжно його погладжує. 
 

— Скучив - стискає мене в обійми і підіймає, як тільки ми зайшли в квартиру. - Не міг дочекатися вечора.

— Був певен, що ми побачимося?

— Навіть думки не допускав, що цього не станеться, - ставить мене на ноги, не випускаючи з обіймів.

— Самовпевнений, - ловлю на його вустах усмішку.

— Угу. А ще дуже голодний, відчуваю нестерпну необхідність у твоїх обіймах, - губами зачіпає вухо, обдавши гарячим диханням. — Поцілунках, - торкається губами шиї, ніжно цілує. Легенько втягує та прикушує ніжну шкіру.

Мурахи по всьому тілу - вже звичний стан, коли Саша поряд. Обіймаю його за шию, уткнувшись обличчям у кофту. Його аромат дурманить голову, розганяючи по венах жар.

— Я теж скучила, - говорю тихо, підійнявши до нього обличчя. 
— Яка ти.. - торкається мого підборіддя і проводить пальцями по вустах, — зваблива. - знову цілує, на цей раз вимогливо, але ніжно. Бажання протистояти немає, воно змінилось на необхідність бути ближче. Відповідаю на його поцілунки, відчуваючи себе бажаною та необхідною. — Мм.. - відірвавшись від моїх губ, згрібає мене в обійми — Що бажаєш? Куди поїдемо?

— Емм.. раз ми тут, можемо тоді у мене фільм якись глянути. 
— Можна - не заперечуючи, проходить у вітальню, з цікавістю розглядаючи все навколо.

— Тоді, я зобов’язана тебе нагодувати, все ж по моїй вині ти голодний. 

— Покажеш плаття? - запитально вигинає брови, а в очах хитринка.

— Отже, спочатку вечеря, щиро сподіваюсь смачна. З мене кухар так собі, - вдаю вигляд, що не почула запитання. — А потім, фільм, чай і печево. - сказавши одразу прямую на кухню. 

— Потрібна допомога ? - слідом проходить за мною і я помічаю в очах лукавий блиск, який ще більше посилює ніяковість.

— Тільки в ролі співрозмовника, - кидаю короткий погляд, нарізаючи овочі на шматочки.

— Чудово. - присідає на стілець. - Візьмеш мене собою на день народження?

— А ти підеш? - чомусь навіть раніше не подумала про це.

— Звичайно. - задоволено промовляє, підіймається і підходить ближче, а тоді заправляє волосся за вушко. 
— Я.. - повертаюсь до плити, знімаю булькаючу каструлю.

— Губишся, -продовжує за мене. — Це мило, але будь собою. Мені хотілося б знати про твої бажання і не думати, що я тебе до чогось примушую. 
 

— До чого? 

— Ну, наприклад, цілуватися зі мною. Ходити на побачення, разом на різні заходи…

— Не примушуєш.

— Що? - намагається зазирнути мені у вічі.

— Не примушуєш, - розвертаюсь і першою обімаю його і цілую у шию.

Від мого дотику він напружується, рука на мої талії обіймає міцніше. Коротко цілую його у кутики вуст і розвертаючись оголошую, що вечеря готова. Розкладаю по великих білих тарілках спагеті з соусом. Вийшло майже як у ресторані. Красиво. 
Ставлю у вітальну на журнальний столик, полегшено зітхаю. Адже атмосфера у кухні стала занадто розпечена.

— Ще зараз чай буде, - обіцяю. - А ти поки фільм обери.

Їмо прямо на дивані, розташували тарілки прямо на колінах.Так затишно і класно поряд з ним. І що робити з цими відчуттями, з райдужним туманом в голові, просто не знаю. 

Несподівано Саша ловить мій погляд . Червонію, опускаю очі в тарілку. За стільки часу не можу позбутись цього. Але судячи з задоволеної посмішки на губах Сашка, йому моя ніяковість довподоби.Тепер сам мене роздивляється і погляд його нахабний, задоволений. 
 

Саша відкидається на спинку дивана, дивиться на мене поглядом сповненим бажання. Іскрить у повітрі наче з поламаної розетки. 

— Йди сюди. - в секунду підхоплює і садить собі на коліна.

На фоні лунають звуки бійки головного лиходія й такого ж головного героя на екрані. Кров, місиво, все як люблять мужики.  А між нами, навпаки вирує пристрасть. Хлопець бере обличчя у свої долоні і цілує. Шалено, пристрасно, нестримно, гаряче. Мої долоні ковзають, по широкій спині. Не думаю про наслідки, роблю те, чого вимагає тіло. Він задоволено видихає, коли мої долоні опиняються під футболкою. 
 

Мозок затуманений, розум у відключці, ми обоє діємо на емоціях, підкоряємось спільному бажанню. З губ зривається зітхання, коли хлопець, повільно стягує футболку на бік, нахиляється і цілує моє плече. А я тану. З кожною новою секундою тану від його дотиків й навіть не думаю протистояти. Заплющую очі, насолоджуючись. Мізерні залишки здорового глузду нагадують, що зарано, але тіло не слухає.  Вогонь у тілі набирає обертів, стає душно і дуже жарко. Напружуюсь, коли пальці Сашка торкаються ґудзика на моїх джинсах, а він голосно вдихає повітря. 

— Я повинен зупинитися. - видавлює з себе повертаючи руки на талію. А мені так соромно стає, що збентеження накриває з головою. Ховаю червоне обличчя відвернувшись. Хочу пересісти, але він не відпускає.

 — Кицю, я приємно здивований, але не маю стільки сил триматися. Ще секунда і буде пізно. Я готовий і тут, але… ти заслуговуєш, щоб все відбулось якось особливо, чи що?

— Романтично? - виривається нервовий смішок

—  Якась абсурдна ситуація - зітхає і розтискає обійми. Одразу пересідаю, осмикуючи футболку. — Не думав, що знову буду вдаватись до романтики.- звертає погляд на мене — Сходимо на днях до ресторану ?

— Удвох?

— Так, на романтичне побачення.

— Добре, - знизую плечима.

Мої щоки продовжують горіти. Такої своєї поведінки я навіть уявити не могла. Хоча.. Що заважає нам бути разом? Може прийшов час боротися зі своєю нерішучістю та страхом?