Розділ 24

Яна

Як я не намагалася тримати розум та серце холодним, нічого з того не вийшло. Я закохана. Безглуздо заперечувати, коли тільки від одно погляду Сашка, тіло тремтить, вкриваючись колючками. У кишені вібрує телефон, на екрані значок про вхідне повідомлення. 

Саша: Ввчері зустрінемось.

Два коротких слова викликають широку усмішку на моєму обличчі. Він зайнятий. За два місяці наших офіційних стосунків він постійно був у офісі, рідко появлявся в університеті, але це не завадило нам проводити гарно час, кожних вихідних. Остання зустріч особливо запам’яталась. Коли ми зупинились на оглядовому майданчику, спостерігали за нічними вогниками міста, поринувши у міцні обійми свого хлопця він тоді сказав, що відчуває себе щасливим. І ці слова закарбувались на серці великими блискучими літерами. Тільки від однієї думки, що я причина його посмішок, хочеться запурхати, як ті метелики, які живуть всередині мене.

Телефонний дзвінок повертає в реальність.

— Привіт, - відповідаю подрузі.

— Янусь, все в силі? - запитує одразу ж Катька. Ще тиждень тому ми обговорювали її день народження, яке має відбутись на наступну суботу. Сьогодні я пообіцяла з допомогою у виборі наряду. 

— Так, надіюсь ми до вечора справимось.

— Знову побачення з Коваленко ? - зітхає — А я досі не знаю усіх подробиць твого роману. - протягує і швидко додає. — Тоді за годинку зустрінемось біля торгового центру. 
 

— Добре, - відхиляю виклик і швидко збираюся.

Катя вибрана торговий центр на окраїні міста, обгрунтуваши, це тим що там мега великі знижки. Тому добиратися доволі довго. 

Трамваєм доїжджаю до місця зустрічі і майже вкладаюсь у зазначений час. Помічаю, що подруга уже стоїть махаючи мені рукою.

— Давно чекаєш? - говорю видихаючи

— Вічність. - закочує очі і посміхається

— Я через ціле..

— Знаю, знаю сонце, я так кожного дня доїжджаю. - протягує, і ловлячи мене попід руку заводить в середину.

— І ти вирішила мене по ганяти? - посміхаюсь у відповідь.

— Ти сама зараз побачиш, в центрі таких знижок нема. І ще ж ти обіцяла зайти до мене в гості. - підморгує і прямує на другий поверх.

Зайшовши в один і магазинів, не можу не погодитись з подругою про те, що вона була права. Вибір досить не поганий та і ціни не такі кусючі. Я правда не планувала собі щось купляти, але опинившись в такій атмосфері, захотілось себе чимось потішити.

— Ну як тобі? - оглядає себе Катя, вдягнувши яскраво червону сукну з великим декольте та довжиною трохи вище колін. — Дуже визиваюче?

— Мені сподобалась ось та бордова - показую на вішак.

— Ну так, але ж ти бачила скільки вона? А я ще туфлі хотіла… - обкручується кругом… — А бюджет то обмежений - хмуриться.

— Тоді може оце? - протягую чорне плаття, майже класичне, з розрізом спереді і трішки відкритою спиною.

— Ну… задумується - Я думаю, що воно краще тобі підійде.

— Думаєш ? - прискіпливо оглядаю плаття.

— Бери не пожалієш, крім того ти ж практично уже працюєш - переконує, прикладаючи до себе бордове плаття, обтягаюче з невиликим розрізом з боку і з вікдритими плечами.

— Співбесіда у понеділок - прикладаю плаття до себе.

— Повір мені, тебе точно візьмуть - підходить ближче, ставить голову на моє плече і посміхається - Ти ж у нас скарб.

 Вчора мені зателефонували на рахунок роботи і якщо співбесіда в понеділок  пройде вдало, мене візьмуть офіціанткою. Графік доволі не поганий і я зможу поєднувати з навчання. 

В результаті я купляю чорне плаття, ризикнувши і потративши свої останні заощаджені кошти, а Катька все-таки бере бордове.

— Я думаю, що мої старі чорні туфлі ідеально підійдуть - пояснює подруга, відкриваючи двері своєї квартири і пропускаючи мене вперед.

— Зараз поглянемо. - проходжу в середину. — У тебе тут мило - говорю, розглядаючи вітальну з‘єднану з кухнею. 
— Дякую. Будеш чай чи каву? - каже вмикаючи чайник.

— Чай. - сідаю на диван.

За чаєм і бутербродами Катька ділиться своїми планами на майбутнє свято і не опускає можливості розпитати про Сашу. Потім лягаємо на диван і говоримо про все на світі. Коли помічаю, що на вулиці починає темніти, швидко підхоплююсь, прощаюсь з Катьою і виходжу. 

Десять хвилин проходить в очікуванні потрібної маршрутки, а коли роздається мелодія мобільного, я голосно видихаю.

— Так, -відповідаю, якомога спокійніше.

— Готова?