Розділ 22

Яна

Сиджу, затамувавши подих, і ловлю кожне його слово. Таке відчуття, що зараз він відкриває секретну інформацію про себе і наступного разу може і не бути. 
— Послухай Яно, я пообіцяв собі, що ніколи не стану героєм роману, який буде приносити квіти й ставати на одне коліно, щоб зізнатись у почуттях. А ще я терпіти не можу плітки, брехню і перебільшену увагу до свого особистого життя. Цього мені вистачило з повна. Я не виправдовуюсь і не намагаюсь здаватись кращим ніж є. Я казав тобі, що не бажаю стосунків і угода з тобою була тільки для того щоб розставити всі крапки у попередніх стосунках, - дивиться на мене, а я киваю. — І все так і залишилось, якби не одне «але». Знаєш яке?

— Яке? - питаю тихо закусуючи губу.

— Ти. - киває і легка усмішка появляється на устах. — Мене тягне до тебе. Я не можу не думати про тебе. Я втрачаю голову від тебе. - переводить погляд на уста, і на секунду ніжно їх цілує, а відчуття такі наче струмом вдарило. Приємні відчуття кружляють голову, змушують серце шаленіти у швидкому ритмі. 
—  Скажи, я ж також подобаюсь тобі? - шепоче майже в губи.

У горлі пересихає, з тілом твориться щось дивне. Наче маленькі іскорки розряду пробігають шкірою й губляться на кінчиках пальців.

— Я .. я — нервово облизуюю губи. Так страшно нарешті зізнатись.Тому заплющую від страху очі і наче в холодну воду пірнаю. — Ти теж мені подобаєшся… Дуже…

А далі більше нічого не встигаю сказати, тому що до моїх губ торкаються його. Ніжно та обережно, наче він розтягуючи задоволення, коштує їх на смак. У тілі з’являється легкість, приємний трепіт. Достатньо мені відповісти і обійняти його за шию, поцілунок стає глибшим, пристрашнішим. Гарячий глибокий поцілунок затуманює мозок, захоплює своєю чуттєвістю. 
 

Приймаю ванну й не припиняю усміхатись. Це якесь шаленство. Наче сон прекрасний і неймовірно пристрасний. Саша… він такий….мій Саша, і тільки від думки «мій»  я наповнююсь неймовірним теплом, коли він пере усіма заявив про те, що я найкраще, що з ним сталось. Розповів про те, що стосунки з Юлею давно завершені, і що дівчина не може змиритись. А потім… ми гуляли до світанку. Найсолодшого мого світанку. Так добре, в обіймах свого уже справжнього хлопця, спостерігати, як зароджується новий день.

Я якась ненормальна. Люди ніжаться у ванній наніч, а я зранку.Виходжу і витираюсь рушником. Розплітаю косу, яка зовсім розтріпалась і з дзеркала на мене дивиться щаслива дівчинка. Усміхаюсь собі і виходжу з ванної кімнати.Проходжу в кімнату і чую, що дзвонить телефон. Знаходжу і швидко дістаю із сумки. Помічаю знайомий номер, усміхаюсь і натискаю щоб відповісти
 

— Привіт - говорю трохи ніяково.

— Доброго ранку, моя дівчинка. Я заберу тебе о шостій - його голос розносить тілом тепло.

— Ось так просто? Ти ж не попереджав. 
— У тебе є ще достатньо часу, щоб підготуватися. 
— До чого? - сідаю на диван, хочеться усміхатися.

— До нашого побачення - у голосі ловлю усмішку, а в думках - комбінації вдалого вбрання.— Я маякну, коли буду підїжджати. - не встигаю відповісти, бо він завершує виклик.

Час проходить блискавично швидко. Дивлюсь на годинник і відмічаю, що залишилось всього п’ятдесять хвилин. Тому вирішую одягнути світлі джинси і такуж сорочку. Волосся вирішую зібрати у високий хвіст і найдовше часу вирішую приділити макіяжу. Намагаюся зробити  його легким та акуратним, а це доволі важко, коли ти не часто його робиш, а ще коли в руках невеликий мандраж.

Саша не дає мені часу, щоб налаштуватися. Дзвонить вчасно. Беру сумочку, взуваю туфлі на низькій підошві, коротку курточку і швидко спускаюсь на вулицю. Коли помічаю, авто Саші, моє серце наче збожеволіло, стукає так гучно, мені здається всі кругом чують. Голова крутиться, долоні пітніють ніби я йду не на побачення, а на прийом до стоматолога. 

Коли виходить Саша, помічаю, що він також у джинсах та світлій курточці. Йому личить такий стиль, а особливо білий колір. Він усміхається, а я вичавлюю із себе, якесь дивне мугикання. Ноги зробилися важкими, обережно переставляю їх, крокуючи до чоловіка. 
 

— Привіт - говорить першим , обіймає мене за талію, притискаючи до себе. — Гарно виглядаєш - нахиляється, щоб поцілувати, але я відхиляюся. — Що таке?

— Може поїдемо? - появляється румянець на щоках від збентеження.

— Яна, ти соромишся? - запитує весело.

— А як ти собі це уявляєш, цілуватись при всіх? 
— При всіх? - здивовано оглядається і починає сміятись. — Ти серйозно? - на мить обіймає мене і відпускає. — Поїхали.

Обходжу авто і сідаю. Усю дорогу Саша усміхається, чим змушує мене ніяковіти. 
 

— Я зробила щось смішне? - не витримую

— Ти дивуєш та водночас захоплюєш мишко.

— Чим?

— Не скажу. — усміхається. — Тобі дуже пасує ніжність. Залишайся завжди такою.

Від цих слів на устах з’являється тендітна усмішка, а у грудях пурхають метелики. 

Він привозить мене у парк. Людей у ньому ще доволі багато. Сонце помалу хилиться за горизонт, забираючи з собою останні осінні промінчики, даруючи прохолоду. 
 

— Ого, ти підготувався. - приємно дивуюся, коли бачу кошик для пікніка.

— Ще б пак. - подає мені плед, сам бере кошик. — Сподіваюся ти любиш фаст фуд.

— Угу. - знизую плечима, усміхаючись. 
 

Можлива я наївна, але це все виглядає дуже романтично. Саша ставить плед на травичку і викладає все з кошика, потім сідає сам. Відсуває трохи блискавку на куртці і підіймає на мене погляд. 
 

— Що ? - запитально здіймає брови.

— Нічого - хитаю головою. Сама не розумію, чому я так безсоромно спостерігаю за об’єктом своєї симпатії. Відмирають і сідаю поряд.

Ми їмо чізбургери, запиваючи кока колою. Саша навіть про десерт не забув, захопивши з собою донатси. Він має такий щасливий вигляд, охоче веде розмову. Цікавиться як моє навчання, чим займалась сьогодні, що планую на вихідні, але межі особистого не перетинає.