Розділ 20

Спускаючись у ліфті, страшенно нервую. Ще раз оглядаю у дзеркалі,  як на мене надто святкову сукню,  виразний макіяж, який зробила Катька. Такі різні відчуття в середині, що важко навіть назвати всі. Хвилювання, сумнів, страх… Але їх активно перериває цікавість. 

— Нічого ж страшного не станеться, ми просто повечеряємо - говорю сама собі, хоч і не впевнена, що зможу спокійно їсти в його присутності. 
 

Вихожу з під’їзду й одразу бачу автівку Сашка, а потім і його. Він виходить і не зводить з мене очей. І мене тішить його уважний погляд. Я знаю, що маю гарний вигляд. Подорожує по мені очима, абсолютно не хвилюючись, що це помічу я. Як завжди ідеально стильний: у чорних джинсах і білосніжній сорочці. Коли ніздрі ловлять аромат його парфуму, мимоволі починають тремтіти коліна. Відчуваю себе зовсім іншою поряд з ним. Дивлюсь у вічі і легенько усміхаюсь.

— Гарно виглядаєш - говорить, коли підходжу.

— Дякую - гублюсь, але погляду не відвожу. — Давно чекаєш? 
— Усе своє життя - широко усміхається не зводячи з мене погляду.

— Бачу полюбляєш жарти - намагаюсь не збентежитися під його поглядом і водночас тону у його очах, і вже, мабуть, не маю шаленого бажання рятуватися.

— Хто зна- знищує плечима. -  бере мене за руку і веде до пасажирського сидіння. Його долоня тепла і дуже приємна на дотик. Її тепло розноситься по всьому тілі. Потім обходить авто і сідає за кермо. 

— Може це, й не жарт? - промовляє тихо, нахиляється і пристібає на мені ремінь. Від чого заставляє битись моє серце надто швидко. Заводить двигун і виїжає з двору.

— Як тиждень ? 

— Непогано. А твій ?

— Втомився - каже спокійно. 
— Може б варто було відпочити? - питаю обережно.

— Якраз і збираюсь цим зайнятись - кидає на мене короткий погляд. - Чого бажаєш? - не припиняє мене дивувати, не очікувала, що йому цікаві мої бажання.

— На вечерю? 

— Я помітив, що ти вечеряєш одним чаєм. Але ж все-таки , я б запропонував з’їсти шось поживніше. - хмикає й змушує знову червоніти. 
Більше ми не говоримо. Автівка зупиняється на паркуванні ресторану. 

— Я допоможу - говорить, коли відчиняю дверцята. Виходить і подає мені руку, щоб допомогти вийти. Гублюсь, відчуваючи себе наче на справжньому побаченні, коли між людьми є симпатія, але й присутня ніяковість у кожному дотику. 
— Дякую кажу тихо забираючи свою долоню.

До ресторану Саша веде мене за руку. Цей ресторан одразу дає зрозуміти, що потрібно мати гроші, щоб у ньому вечеряти. 
— Що замовиш ? - відкладає меню, чекаючи мого рішення.

— Мабуть замовлю десерерт. - Саша нічого не говорить, тільки злегка хитає головою. Він замовляє собі ростбіф і сік для нас двох. 
 

— Як справи? - запитує, коли офіціант відходить.

— Добре. А у тебе? 
—Доволі не погано, а зараз взагалі чудово, - усміхається, а я щипаю себе під столом, щоб не почервоніти. — Чим займалася?

— Ходила на пари, сьогодні виходила за продуктами. 
— Думала про мене ? - запитує, дивлячись у вічі.

— Ем.. а повинна була?- своїми словами викликаю у нього сміх.

— Справді ти казала, що я тобі не подобаюсь. Але Яно, справа тут от яка - берез стакан соку, який тільки поставив офіціант і відпиває. - У мене є симпатія до тебе. - відповідає спокійно, а я забуваю як дихати.

— Щ..що? Тобто..  - починаю мугикати, але виходить якесь шипіння.

— Сам не знаю як це сталось. - відрізає шматок м’яса і коштує. 

— Я не хочу бути чиєюсь іграшкою - шепочу розгублено

— Яно, якби я хотів іграшку то мав би не одну, і дуже швидко. Відміть те, будь ласка, що я з тобою відвертий. - злегка ставить на мою руку свою.

— Ясно. - хочу звільнити руку, але він не дає. — Чому я?- запитую шокована від його слів.

— Бо ти інша. - відповідає без роздумів. Він дивиться з цікавістю і навіть з ніжністю. — Я не пам’ятаю, щоб мене до когось так тягнуло, як до тебе. - дивує своїми словами. 
 

— Це ти кажеш всім хто відмовляє? Справляє потрібний ефект?

— Я знаю чому ти кусаєшся. Будь проклята ця угода - б’є долонею по столі, від чого привертає до нас увагу.— Так ти не намагаєшся мене спокусити, але знаєш в чому проблема?

— В чому? 

— Саме цим ти мене й спокушаєш.

— Хм.. - з мене виривається нервовий сміх.

— У тебе дуже гарна усмішка. - піднімає руку і проводить пальцями по щоці.— Тебе видає твоя реакція... 
— Не вистачає трофеїв? - не знаю, як вдається зберігати спокій.

— Ти говориш дурниці і забагато думаєш. - говорить роздратовано. 
— Не забагато. - бурчу, дратуючись.

— Ти просто сподобалась мені, от і все. - відкидається на спинку стільця. — Бажаєш ще шось? 

— Ні, дякую - відповідаю тихо.

— Прогуляємось ? - запитує не дивлячись на мене. 
— Можна. - відповідаю з несміливою усмішкою на обличчі. Все таки не здається. Може не все так погано, як я себе накрутила?

Зважаючи на напружений вечір, прогулянка по набережній - непоганий варіант. В ночі місто наче заново ожило. Всі лавки заняті, у кафе та на літніх терасах теж повно відвідувачів. 
У якуст мить Саша бере мене за руку і переплітає наші пальці. Від його дотиків, приємне тепло наповнює тіло. Він легенько погладжує мою долоню і мовчить.

— Про що думаєш? - не витримую. Ловлю себе на думці, що мені більше подобаються його розмови, ніж мовчання.

— Чесно? - хмикає ображено.

— Ну так.

— Та ось.. - замовкає на мить,— думаю, чи ти погодишся піти завтра зі мною на один захід?

— Емм.. 

— Занята ? - звертає на мене погляд.

— Піду, - кажу тихо. — А куди ?

— На день народження брата.

— Артема ? - трохи розгубилась від такої пропозиції. — Ну, добре.

— Тільки цього разу ти справді будеш у статусі моєї дівчини.