Розділ 17

Яна

— Що ? Я.. - намагаюсь додати голосу суворості, але виходить просто якийсь обурений писк.

— Цікаво, ти колись припиниш червоніти у моїй присутності? 
Видихаю і ховаю очі.

— Сподіваюсь, колись це станеться - тримаючи мене за  руку веде у авто. Допомагає сісти і сідає сам. Вже мовчки заводить двигун і виїжджає з двору. Сижу як мишка і слухаю своє шалене серцебиття.Чи могла я колись подумати, що в мене буде побачення з Олександром Коваленко, тай навіть якщо воно і не зовсім справжнє. Ні, такого навіть у найсміливіших мріях не було. 
 

— Тож що це за адреса? - порушує тишу і звертає на мене погляд.

— Ем.. я переїхала, тепер буду жити тут. 

— Чому?

— Ми домовлялись з тобою…

— Я знаю, що домовлялись - перебиває мене — Просто скажи мені, якщо у тебе є проблеми, я ж зможу тобі допомогти.

— Ні! - відповідаю голосніше ніж належить. 

— Тоді зможеш мені дати номер своєї картки? Чи тобі зручніше готівкою?

— Не розумію? - здивовано озираюсь

— Кицю забула про що ми домовлялись чи ти уже встигла закохатись? - додає кинувши на мене короткий погляд.

Нічого не відповідаю, мені для початку потрібно впоратись з хвилюванням, мене наче зловили на гарячому. 

— Ну то ?
— А вдруг, я не впораюсь з роллю твоєї дівчини? - намагаюсь не збентежитись  під його поглядом.

— Мені все подобається - показує свою широку усмішку з ідеально білими зубами.

— Куди ми їдемо ? 

— Зараз побачиш. Ми уже на місці.

Паркується біля нового клубу. Дивує назва, бо тільки учора Катя про нього розповідала і водночас обурювалась, що вхідний квиток не може коштувати так дорого.

— Я не танцюю. -  викрикую перше, що приходить в голову 
— А я й не пропонував - відповідає спокійно, трішки нахилившись. — Ходімо. - розвертається до мене, кладе руку на спинку сидіння, начебто, не спеціально ніжно і невагомо торкаючись пальцями мого плеча. — Чи ти боїшся? 
— Ні - виходить якось не впевнено. Від Сашка приємно пахне парфумами і цей дотик остаточно збиває думки з правильного курсу.

Виходимо з автомобіля, Саша оплачує вхід, проходимо коридором і потрапляємо в середину. Неозброєним оком видно, що цей клуб на кілька рівнів вищий, ніж ті, у які я коли небудь ходила, але ж ціна..

Народу у клубі достатньо, майже всі столики зайняті, але великих скупчень немає, всі почуваються вільно. Саша весь час тримає мене за руку. Ось я помічаю знайомого мені друга Вову і компанію людей яких я часто бачила поряд з Сашком раніше.

Коли ми підходимо, помічаю вже знайому мені дівчину, яка при нашій останній зустрічі обіймала мого фіктивного хлопця і тепер до мене починає доходити, для чого я тут.

— Привіт Саньок, що це за краса з тобою? - вигукує хтось із- за столика.
— Знайомтесь, це моя Яна - голосно говорить Саша і хазяйским жестом обвиває мою талію і притягує до себе. Всі одразу звертають на це увагу і зацікавлено мене оглядають. — А це Тарас - показуючи на кучерявого хлопця, що сидить поряд з блондинкою— це його дівчина Настя, а це Вова ти його знаєш, це Андрій, це Віка і … Юля.

Я ошелешено кліпаю. Це його «моя» звучить як те, що я йому не байдужа, що ми не чужі, ми разом… І так хочеться повірити, що ці почуття правдиві, а не нафантазовані.

— Твоя Яна? - лукаво виблискує очима брунетка.

Але Саша ігнорує її, повертається до мене і заправляє за вухо прядку розтріпаного волосся. 
— Моя Яна - дивиться мені прямо в очі, і в моєму животі знову починають пурхати метелики. 
Дівчина встає і прямує на танцювальний майданчик. Тепер я можу помітити її досить коротку малинову спідницю, яка обтягує її по максимуму і блискучий топ. Аж за надто відверто, як на мене.

  Ми присідаємо за столиком. На столі стоїть пляшка шампанського та закуски. Я замовляю сік. Вирішую, що алкоголю на сьогодні достатньо. Через якийсь час ми залишаємось за столиком вдвох, всі пішли танцювати. Саша нічого не говорить, уважно дивиться на мене, з легкою усмішкою на вустах. Намагаюсь його не помічати, слухаю музику, слідкую за людьми на танцмайданчику, п’ю сік. Та мої шоки знову червоніють від збентеження і я дуже сподіваюсь, що він цього не помічає.

За кілька хвилин хлопцеві, мабуть, набридає тільки споглядати і він вирішує зав’язати розмову

— Ти сьогодні виглядаєш… іншою - розтягує слова. Легенько ставить свою долоню на моє коліно. Невдоволено стискаю губи і повертаю її на місце. 

— Зухвала - демонстративно обводить мене поглядом. — Але мені це навіть подобається.

— Що? - докінця не впевнена, що хочу почути його відповідь.

— Дуже цікаво приручити дику кішечку. — проводить пальцями по моєму волоссі від чого шкіра вкривається сиротами.

— Піду вийду… - різко підвожуся і поспішаю до виходу.

Не знаю, що йому там цікаво, але я вже зовсім не впевнена, що хочу грати в його грі. Дивний він. Але найбільше насторожує моя реакія на нього.

— Не витрачай даремно час -  ловить мене на виході за передпліччя брунетка.

— Що саме ти маєш на увазі? 
— Кажу, що Саша мій. - відчуваю на собі колючий погляд, наче готова мене роздерти на шматки. Але через секунду ці емоції зникають, і мені навіть починає здаватись, що вони примарились. — Сашунь, а ми тут з Яною про своє дівчаче розмовляємо - показуючи широку усмішку.

— Доведеться відкласти, бо я страшенно хочу побути з Яною наодинці  - говорить не зводячи з мене погляду. Нахиляється і лишає дуже ніжний поцілунок на моїх губах

Розсіяно киваю. Метелики прокидаються знову і так активно махають своїми крильцями, наче збираються вирватись на волю. Я настільки ошелешена, що не бачу нічого навколо. Серце у грудях гуркотить. У мене є симпатія до цього хлопця, і з кожною новою зустріччю вона стає все глибшою.