Розділ 16

Яна

— Давай за твою сміливість - підіймає чарку з шампанським Катя.

— Справа не в сміливості. Я просто намагаюсь хоч якось триматись на плаву і тому…

— Тому тобі потрібно закохати в себе цього Коваленко - перебиває мене подруга. — Подивись на себе, ти ж у нас красуня. Янусь не можна себе так зневажати. 
— Не вигадуй Кать, у нас просто угода. - знизую плечима і не чекаючи її випиваю напій перша.

— Знаєш, а я зразу зрозуміла, що ти погодилась на цю авантюру. Це через Софію?  - хмикає подруга і знову наливає. Помічає мій задумливий вигляд. —  Але не будемо зараз про неї. Краще давай про твою погану акторську гру.

— Так замітно? 

— Навіть дуже - константує 

— Значить потрібно це припиняти - буркаю і витираю губи серветкою.

— А я думаю, що раз ти уже погодилась так тому і бути. Тільки оті твої правила, що це взагалі таке і звідки вони взялись у твоїй голові? - легенько торкається  рукою моєї голови Катька.

— А що з ними не так? - щиро дивуюсь

— Яна тобі випала така можливість! Бути дівчиною Олександра Коваленко, та за ним шеренга вистроїться, якщо попросить...

— Кать, фіктивною - наголошую на останньому слові.

— Сонце, а яка різниця? Вибрав він чомусь тебе, скористайся цим. Тобі вісімнадцять. Все життя попереду і тільки ти вирішуєш, яким воно буде. Тому ми зараз вип’ємо за твою сміливість, робити так ,як буде зручно тобі, а не комусь іншому. 
— Давай  - зітхаю і роблю ковток шампанського.

Тільки роблю ковток, чую, дзвонить телефон у кімнаті й поспішаю відповісти. На екрані номер Сашка і я на мить зависаю. Я не очікувала, що він зателефонує. Усмішка чомусь сама розтягується на обличчі. 
 

— Добрий вечір, Саша - шампанське додало трохи сміливості. 
— Добрий, Яна. Ти мені сьогодні потрібна, не занята? - говорить холодним тоном, але і він не заважає моєму серцю радісно тріпотіти.

— Ем.. зараз?

— Так. Я через пів години зможу тебе забрати? 
— Нуу.. добре - хаотично міркую, що одягну, бо всі речі потрібно прасувати, після перебування у валізі. 
— Тоді я наберу коли під’їду - говорить, а я згадую, що не назвала нову адресу.

— Тільки.. я надішлю повідомленням нову адресу.

— Ти не вдома? З тобою все гаразд? - не знаю, чи правильно розумію, але в голосі чується занепокоєння. Або я починаю себе накручувати.

— Все в порядку. Піду збиратись.

— Добре - відповідає і вимикається. 

Надсилаю адресу і декілька хвилин сиджу і тупо дивлюсь на телефон, а потім згадую, що мені треба збиратись і часу обмаль. Виходжу з кімнати і прямую на кухню.

— Фух, як ти мене налякала. Так підкрадаєшся - хапається за серце і відкушує шматок піци.

— Коваленко хоче зустрітись зі мною..- набираю у склянку води і випиваю — Сьогодні.

— Тоді не витрачаймо часу. - зривається з місця і мчить у кімнату. — У тебе є плаття?

— Ні ні, це зайве - починаю діставати з валізи свої речі.

— Ох, Яна. - починає переглядати все що я дістаю з валізи — Во. То що треба! - роздивляється  приталене чорне плаття, з довгим рукавом і довжиною трохи вище коліна.

— Думаєш? 

— Дуй в душ, а я все зроблю. - командує подруга і  в перше я не хочу протистояти.

Біжу в ванну і приймаю душ. Тут не так зручно, як було у мене, потрібно ще звикнути, але зараз мені абсолютно байдуже. 
 

Одягаю сукню і декілька хвилин сумніваюсь чи варто мені в ній іти. Вона гарна, але дуже приталена. 

— Просто відпад. Елегантно і водночас скромно - задоволено підсумовує Катька. - Янусь, просто розслабся і роби все чого душа бажає. Але вразі чого, я сидітиму з телефоном на випадок твого дзвінка.

— Не перебільшуй. Ми з ним про все домовились. 
— Ага, точно… правила - закочує очі. — я побігла.Завтра побачимось. - цілує в щоку і через хвилину зникає за дверима. А я починаю придиратись до всього, то сукня виглядає надто короткаюо, то волосся не гарно вкладено, навіть в один момент вирішую переодягнутись, але зупиняє дзвінок мобільного.

— Виходити? - питаю затамувавши подих

— Так, я у дворі. 

— Ок - відхиляю виклик.

Вирішую взяти туфлі на низькі підошві, вдягаю легке пальто, беру сумочку й виходжу з квартири.

Спускаюсь і всередині наростає хвилювання. Авто стоїть неподалік під’їзду. За декілька секунд двері відкриваються і хлопець виходить, робить декілька кроків назустріч і не зводить з мене погляду. Уважного і серйозного. 

— Привіт - бере мої руки у свої — Все добре?

— Добре - голос схвильований, хоч як я не намагаюся його заспокоїти. 
— Бачу ти готова до побачення - його голос звучить тихо і спокійно в порівнянні з моїм.

— До якого побачення?

— Нашого - у голосі ловлю усмішку….