Розділ 14

Олександр

Просинаюсь з приємною думкою, що сьогодні нарешті переїду на свою квартиру. Навіть цей ранішній дощ та мряка не зіпсують мій настрій. 
Тільки от мишка.. треба мабуть, її сьогодні забрати, не годиться щоб моя «дівчина» ходила сама, щей у так погоду, неприємну. Тому швидко іду в душ, одіваюсь, ну і звичайно без сніданку, аж сьогодні точно не до нього, сідаю в авто і мчусь аж на другий кінець міста. Підїждаючи набираю смс.

Чомусь одразу так спокійно стає, коли дівчина сідає поруч. Ловлю себе на думці, що Яна не така як усі мої попередні дівчата. Повна протилежність усім мої подругам, які ведуть завжди себе розкуто, фліртуючи, шукаючи спільні теми для розмов.  
 

Коли зупиняємось на парковці помічаю в очах мишки розгубленість. Така смішна. Вирішую взяти за руку, дівчина нервує і це дуже відчутно. Не можу зрозуміти причину, вона боїться мене? 
Вирішую розрядити обстановку, бо якщо і далі буде так поводитись, то наша вистава зазнає фіаско.

— У тебе скільки сьогодні пар? 
— Т.. три. - перелякано завмирає. Кліпає своїми довгими чорними віями. 
— Яна, якщо ти так будеш дивно поводитись, то нас вмить розкусять - і в цю мить появляється таке дике бажання обняти цю маленьку дівчинку.

— Розумію..- опускає очі — Можна я піду у вбиральну? — точно маленька дівчинка

— Іди - не стримую себе і таки обнімаю, в ніс вдаряє приємний квітковий аромат, така солодка виявляється, що на додачу хочеться залишити поцілунок - переконуючи себе, що це все для правдоподібності.

Дівчина вмить червоніє і як той полохливий зайчик швидко тікає. 

— Вирішив все ж такий дослухатись до слів друга? - підходить зненацька Вова. 

— Слідкуєш? 
— Випадково побачив - усміхається, — Тож розказуй, вже не відвертишся, закрутив голову дівчинці?- протягує глузливо

— Навіть не збирався - серйозно відповідаю

— А що це, тоді, тільки що було? - здивовано підіймає брови. — Закохався?

— Все може бути.. - знизую плечами  і прямую до аудиторії.. 

— Чекай, чекай я так просто не відстану.. - крокує за мною

Доводиться в двох словах розказати свій план. 

— Значить вирішив поступити по благородному - озвучив свій вердикт.

— Не можу я так…

— Як так? Це ж нормально, всі так роблять. А ти розкрив цій малій всі карти, думаєш вона нікому не розкаже? 

— Чомусь впевнений. - відкриваю ноут

— Ну не знаю…- чухає підборіддя. —І вона так просто погодилась? - друг недовірливо дивиться, а я спеціально опустив момент з грошима, чомусь не хочеться мені розказувати про це, нехай це буде наш спільний секрет з мишкою. Тим паче, я  бачу, що у неї шось сталося, її поведінка разюче відрізняється від поведінки тих дівчат, яким потрібні тільки гроші. 
— Не зразу… але, можливо у неї така сама проблема як у мене.

— Ага, так, так. - задумується — Я думаю ти мені щось недоговорюєш..

Тут приходить викладач, і ми всі погружаємось у процес. Сьогодні вийшов дуже продуктивний день, навіть не встигаємо пообідати, не то щоб продовжити почату розмову.

— А що там Юля? - збираючи свої речі у сумку запитує. — Дивно що її сьогодні немає, пропускає таке шоу.

— Стабільно пише, надіюсь ще не довго.. - закочую очі

— А ти запость фото - підморгує, ми виходимо і прямуємо до виходу. 
— Гарна ідея - киваю, і тут мій погляд зачіпає мишка. — Тільки давай ти не будеш розказувати нічого лишнього…- тут мій друг також помічає дівчат і моментально пришвидшується

— Не хвилюйся - ледь чутно бурмочить — Привіт дівчата, вже додому ?

— Привіт кицю - підходжу і обнімаю дівчину, признатись мені подобається ось так її пригортати. Помічаю здивований погляд подруги і розумію, що я був правий, мишка таки нічого не розказала. Ну так то і краще.

Вирішую Яну забрати з собою, і всю надію на роз’яснення покладаю на Вову, він таке полюбляє. 

Мишка сідає у авто і в мить зникає та мила посмішка з обличчя. Що не так? Покладається на ще якісь справи, які там справи, хоча в середині щось неприємно затерпло. Врешті я переконую відвезти додому, нема чого вештатись, от закінчимо з оцим всім і будь ласка. 

— Чи можливо ти голодна? - порушую цю нестерпну тишу, згадавши, що і я зовсім нічого сьогодні не їв.

— Ні - викрикує і відсувається якомога далі. Це вже вдруге вона відказує мені, може зі мною щось не так?

Зупиняюсь, дівчина хапається за ручку, а я вирішую поставити запитання, яке вже давно крутиться у мене в голові

— Яна, невже я тобі ані трішки не подобаюсь? - дивлюсь уважно на зосереджене личко.

— Ні - не встигаю опам‘ятатись, як вистрибує з машини і зникає у під’їзді. 

Серйозно? Враз стало якось не затишно на душі, дискомфорт у районі серця змушує дратуватись. Відчуваю, як починає просинатись давно забутий дикий азарт. Це як написати код. Виловити баги. Сидіти пару ночей над фічою. Як то кажуть альпіністи, підкорити вершину. Тільки моя вершина – Яна.

Мені здається, що побачити гарну дівчину і зацікавитись нею це абсолютно природно. Також логічно захотіти з нею провести час, або ніч. Раніше й не задумувався над цим, все виходило само собою. З Юлькою все було дуже просто і взаємно з першої зустрічі. Тільки от з Яною відчуваю не буде все так просто.