Розділ 13

Яна
Наступного ранку просинаюсь швидко. Одразу на очі попадається лист від Софії, який вчора я перечитува енну кількість разів, все хотіла знайти хоч якесь виправдання сестрі.

 Попрямувавши до ванни, помічаю спортивний Саші і вирішую закинути в пралку. Прокручую вчорашній  день в голові, хотілось мені щоб це все було просто дурним сном.

Навулиці продовжує падати дощ, тому вирішую одягнути штани і теплішу курточку. Тільки збираюсь виходити, коли на телефон приходить смс: « Мишко, я буду біля будинку за 5 хв. » . Ну так б’ю себе по чолі, в мене ж тепер є фіктивний « хлопець» .  Беру сумочку і спускаюся на вулицю.
Вихожу на вулицю помічаю як підїжджає автомобіль Сашка, зупиняється біля мене і махає рукою щоб я сідала. А моє серце наче збожеволіло, стукає так гучно і часто, що мені здається, що весь квартал чує. Коли відкриваю дверцята і сідаю хлопець привітно усміхається.

— Привіт

— Привіт - відповідаю засоромившись.

— Готова? - запитує виїжджаючи з дворика

— До чого? - рука мимоволі тягнеться до ручки дверей

— До початку наших фіктивних стосунків. А ти про що подумала? - він знову широко усміхається, а я просто тону в його очах , і не уявляю, як від цього маю урятуватися. 

Коли авто зупиняється я розгублено дивлюсь на центральний вхід до університету, де чимало зібралось студентів, мабуть, всі обговорюють минулі вихідні, п’ють каву, та просто виглядають своїх знайомих. 
 

— Що таке? - помічає моє занепокоєння Саша

— Та ні, все добре - намагаюсь відігнати від себе зайві думки.

— Ходімо?

— Так, - киваю, заспокоюючи внутрішній неспокій.

До входу Саша веде мене за руку. Відчиняє двері, пропускає першою і знову бере за руку. Мені не зручно. І хоч як намагаюсь не нервувати, виходить погано. Мені здається, що всі нас вже давно розкусили. Хто я, а хто він.

— У тебе скільки сьогодні пар? - нахиляється до мене і шепоче на вухо.

— Т..три - на мене напав ступор

— Яна, якщо ти так будеш дивно поводитись, то нас вмить розкусять - за шаленим стукотом серця мені погано чути його слова.

— Розумію.. - видихаю знервовано, мені потрібно себе опанувати — Можна я піду у вбиральну? 
 

— Іди - відповідає спокійно, підходить ще ближче, обіймає за талію і залишає на моїй щоці легкий поцілунок.

Від його дотику приємне тепло наповнює тіло. Мої щоки миттю загоряються червоним. Розвертаюсь і швидко іду. Намагаюсь себе привести у порядок. Пальці тремтять від переживань, а серце взагалі скоро з грудей вистрибне, настільки сильно колотиться.

Повертаючись у аудиторію, помічаю Катю і плюхаюся збоку. Не вирішила, чи буду їй розказувати правду.

— Привіт подружко. - Катька широко усміхається - Як вихідні пройшли?

— Ем.. Привіт. Та все як завжди.. - витягую конспекти з сумки, не дивлячись у очі

— Дома нудьгувала? - підморгує

— Ага - ну як це я маю їй все викласти, пізніше мабуть.

Нас перериває викладач, який заходить в аудиторію, за що я йому щиро вдячна. 
 

— Ну то що, підемо? - бере мене під руку Катя з якою ми крокуємо до виходу.

— Я не знаю Кать.. річ у тім… - і тут я помічаю, як швидко до нас приближаються хлопці, один з яких мій хлопець, вірніше несправжній хлопець.

— Привіт дівчата - весело вітається Вова — Вже додому?

— Привіт кицю - підходить Саша, обіймає за талію, а мені прям дух перехоплює, навіть з першого разу не помічаю до якого розміру  у Каті округлились очі.

— Привіт - бубню і пробую вичавити безтурботну посмішку.

— А коли це…

— Все потім Катрусю, ми з Яною ще маємо справи, тобі - показує на друга - Вова все розкаже.

Бере мене за руку, і веде в авто. Опинившись в середині, до мене якось різко доходить, що я уявлення не маю, про які справи казав Саша. Завмираю, наче вкопана, і хлопцеві доводиться робити теж саме

— Що таке ? - здивовано питає, і звертає на мене свій прямий погляд карих очей.

— Можливо у мене ще справи були - не розумію, чому поряд з ним, не можу нормально думати й слова не складаються докупи. 
— Які ж це? Хочеш повернутись до подружки? - здіймає брови Саша, мабуть догадався, що я ще не встигла її нічого розповісти. 
— Ні.. - до Каті точно не хочу, тільки й можу уявити які будуть допити. Але це вже завтра, не сьогодні. 
— Тоді я відвезу тебе додому - з цими словами заводить двигун.

— Чи можливо ти голодна? - порушує тишу

— Ні - знову якось голосно виходить відповісти

Хлопець нічого не відповідає, тільки видихає приречено і виїжає з парковки. Їдемо мовчки. Зупиняється біля будинку і я вже збираюсь виходити, коли хлопець ловить за руку і серйозно запитує

— Яна, невже я тобі ані трішки не подобаюсь ? - він чекає відповіді, а на мене напав ступор.

— Ні - швидко вихожу закриваю дверцята і просто біжу до під’їзду. 
Не вмію і не люблю брехати, але в житті є такі ситуації, що твоя правда нікому не потрібна. Він ж не думав, що я зараз буду йому у почуттях признаватись чи хотів потішити своє чоловіче самолюбство? У нас угода, якщо він дізнається, що я закохана по справжньому, то швидше всього її розірве, ясно дав зрозуміти, що йому цього не потрібно. Але не мені… поцілунк і обійми дуже збивають мої тверді наміри не сприймати це все серйозно.