Розділ 12

Яна

Сто раз прокручувала в голові все що я хочу сказати. Але вистачає його одного погляду і мої долоні пітніють, збивається дихання, а в голові суцільна каша. Всі ці дні старалась викинути з голови цього хлопця, адже я для нього просто іграшка, якою він планує пограти і викинути. 

Але ж в той же час, він приїхав практично одразу, дав мені свій одяг, зігрів і відвіз додому, в його очах я бачила хвилювання. В такі моменти хочеться вірити, що я йому також не байдужа, але це тількі мої наївні мрії. 

Не знаю на скільки часу я зможу затриматись у своїй квартирі чи вже не свої? Все так швидко сталось, що я не встигаю продумати все, зважити і прийняти рішення. Одне точно, що я знаю, це те що мені потрібні гроші. Хоча б для того щоб винайняти квартиру, хоча б на перший час. І стоячи під дощем, я зрозуміла, що на даний час це один вихід. Про який я потім пожалію…

— Правила? - запитально вигинає брову Саша

— Авжеш. - киваю —або так або ніяк - швидко додаю, щоб він знав що я категорично налаштована.

— Можна почути? - відпиває чай і продовжує уважно мене сканувати поглядом.

— Ти раніше казав, що все буде за моїм бажання - голос виходить не таким сміливим, як я собі уявляла

— Так, у тебе є якісь особливі побажання? - зацікавлено оглядає мене з ніг до голови не приховуючи.

— Є - киваю

— Я слухаю.

— Я хочу нагадати свою позицію на рахунок стосунків, що я їх сприймаю дуже серйозно і відповідально.

— Але ж…

— Я не закінчила. Але якщо у нас з тобою получається будуть фіктивні стосунки, то все інше про що ти раніше казав буде зайве.

— Інше це? - усміхається  примруживши очі

— Це все, що відбувається у справжніх пар - починаю бентежитись, спрямовую погляд у кружку з чаєм.

— Кицю, але ж ти розумієш що мені потрібно?

Киваю головою. 

— Я готова грати роль на людях і все.

І тут він починає сміятись, так щиро і заразно що і я не можу втриматись. Закладає ногу на ногу, спирається на спинку дивана і знову пробирає мене свої поглядом, від якого моє серце шалено починає битись.

— Тобто я не маю права до тебе торкатись, я вірно все зрозумів? 
Киваю

— Сума ?

Мої щоки вмить спалахують. Тепер я розумію, що не зможу відмовитись, але і назвати її не зможу. Я і не знаю. Хочу провалитись крізь землю.

Мабуть помічає моє збентеження, витягує телефон, набирає цифри і простягає мені. Мої очі округлюються від здивування.

— Замало? - уважно дивиться

— Забагато - получається трохи голосніше, через хвилювання

— Достатньо. - бере кружку і допиває чай. - Можна запитання?

Киваю і також допиваю чай.

— Чому ти змінила рішення? 
— Це особисте. - відчуваю як накочуються сльози.

— Тобі потрібні гроші? У тебе проблеми? - помічаю у погляді занепокоєння.

Але я не хочу. Не хочу щоб мене жаліли. Не хочу прив’язуватись. Я чітко провела паралелі між нами і готова зіграти роль дівчини, але не більше. Відкриватись не входить в мої плани. 
 

— Правило друге - ти не будеш лізти в моє особисте життя. Тільки не подумай, я не збираюсь заводити стосунки під час нашої гри. 

— Оо то це ще не всі правила ? - здивовано глянув

— Якщо тебе щось не влаштовує, то ми можемо все відмінити - тільки й можу вимовити

— Маю надію, що ми подружимось - серйозно каже

— Вибач, але я не шукаю друзів. Як ти там казав жодної любові, сентиментальності - просто взаємовигідна угода, я вірно зрозуміла? Чи шось змінилось ? - набираю повітря у груди і намагаюсь вгамувати своє серцебиття.

— Ні не змінилось - протягує, при тому вигляд має спантеличений.

Ага не очікував. Ні мені не потрібно зближуватись, адже сама знаю, що так буде тільки гірше. Звісно тільки мені. Такі хлопці не закохуються в таких дівчат як я, це очевидно. 
 

— Тоді, якщо ми все вирішили…

— Виганяєш? - на його устах грає усмішка

— Буду з тобою відкрита, я втомилась. - хочу просто залишитись наодинці і все обміркувати, сьогодні такий шалений день.

— Окей. Тоді я завтра тебе наберу. - встає і прямує до виходу — Гра почалась, кицю - підморгує і виходить.