Розділ 10

Олександр 

Чомусь ніяк не можу викинути з голови розмови з мишкою. Ніби і надій великих не покладав на те, що погодиться, але й не чекав такої різкої відмови. Признаюсь ніколи не було проблем з дівчатами, тай напевне Яна перша дівчина яка мені відмовила. 
 

Струшую голову від набридливих думок і починаю робочий тиждень, адже замовлень трохи назбиралось. Для того щоб чогось досягнути треба усердно працювати, а щоб себе зарекомендувати треба просувати якісний продукт, тому 80% всієї роботи я беру на себе. І в майбутньому планую розширити штат, найняти спеціалістів, тоді б і часу більше з’явилось для себе. Хоча батько пропонував допомогти фінансово, на що я категорично не погодився. 

Добре, що в універі мені ідуть на зустріч, і я можу тривалий час бути відсутнім. Мені навіть пропонували отримати диплом позачергово, звичайно не безкоштовно. Але я відмовився, ну по перше, я не хочу виділятись, хочу сам отримати диплом за свої знання, крім того це те що я люблю і чим живу. Ну а по-друге, а як же студентське життя? 
 

Навіть не думав, що пропаду аж на цілий тиждень. Єдине що радує це те, що очі не мозолила набридлива Юлька. Але знаю, що як тільки появлюсь у універі, проходу не дасть. Потрібно щось з цим вирішувати. Навіть те, що я заблокував номер не дало результату, вона почала писати смс з інших номерів. Останнім часом закрадається думка, що у цієї дівчини серйозні проблеми з головою.
Дивлюсь на годину і вирішую завершити роботу і по дорозі заскочити ще в універ. 
Підїжджаючи ближче помічаю на зупинці знайому фігуру. Мишка зосереджено стоїть виглядаючи маршрутку, зупиняюсь і пропоную підвести. Помічаю ці сірі розгублені очі і якесь таке тепло розповзається всередині. Спочатку швидко відмовляється, потім якийсь час щось розмірковує насупивши брови та нарешті здається і крокує в авто. Дивне відчуття в мене викликає ця дівчина, чомусь коли вона поряд не хочеться її відпускати. 
Тихенько пробубніла що додому їде, пристибаю мишку паском безпеки і знову помічаю ці червоні щічки, смішна мала.

Відчуваю як нервово совається по сидінні, цікаво її так не приємна моя компанія? 
 

— Вигадуєш як втекти? 
— Ні, просто.. втомилась трохи - затинається від несподіванки

— Багато пар? 
— Угу - відвертається у вікно і завершує наш безглуздий діалог. 
Але у мене все закипає в середині, роблю спробу номер два

 — Голодна ? 
— Ні - прям викрикує і додає спокійніше - Мені потрібно додому

— Без проблем - ото зараза, точно не подружимось.

Підїхавши до того місця, що минулий раз зупиняюсь, мишка швидко дякує відступає ремінь  і збирається виходити, а я уточнюю чи саме тут вона живе, адже останього разу не був впевнений, перший раз признаюсь у цьому районі. 
І знову в голові стріляє думка, я зупиняю дівчину і вручаю їй свою візитку, ну ніяк не може заспокоїтись моє чоловіче его. Мишка дивується, але ж все таки забирає. А у мене з’являється хоч маленька, але надія, що мишка погодиться. Мною вже починає володіти азарт.  
 

Підїжджаю додому, бачу на подвір’ї Вову, який шось розказує Артему і активно розмахує руками.

— Оо нарешті, я вже думав тебе не зустріну, уже хотів їхати додому - широко розкладає руки і усміхається друг.

— Здоров - тисну руку

— Я от Артемці розказую про новий заклад який відкрили в центрі.

— Цей що насусідній вулиці від універу? - нароботі тільки і чую про нього.

— Чув? Я от думаю, може махнем сьогодні? - Вова дивиться то на мене то на брата.

— Я сьогодні пас- протягую, щось я втомився і чесно кажучи бажання ніякого, хочу полежати і подумати про завтрішній день. А що як мишка не подзвонить? Що я тоді буду робити?

— Еей ! - відриває мене від думок Вова.

— Що?

— Ти не проти будеш, якщо Артем мені складе компанію?

— Ем.. 

— Я ітак збирався сьогодні кудись вийти, цілий тиждень сиджу дома - спокійно відповідає Артем

— Я думаю Артем вже сам може приймати рішення, достатньо вже дорослий. - набридло вже приймати рішення за когось

— Ну то чудово, все буде добре - б’ється в груди - даю слово. - сміється Вова

Прощаюсь і прямую до себе в кімнату, хочу лягти на ліжко і просто розслабитись. 
Відкриваю очі і розумію що вже ранок, я прямо так і заснув. Іду в душ і спускаюсь на кухню. 
 

— Привіт синку - вітається батько, наливаючи з заварника чай.

— Добрий ранок -сідаю, беру чашку і також собі наливаю.

— Як ідуть справи?

— Потихеньку, цього тижня було замовлень більше як завжди - знаю що батько хвилюється

— Допомоги не потрібно ?

— Ні - хитаю головою і приймаюся за сніданок який за цей час принесла баба Клава. 
— Оо всім добрий ранок - присідає біля нас Артем

— Добрий, Артем - уважно оглядає батько

— Що? - здіймає брови брат

— Як справи в університеті?

— А тобі хіба не розказують? - бурчить

— Хочу від тебе почути ! - холодно відрізає

— Ну все. - встаю зі столу - дякую за сніданок баб Клав.

— Наздоров‘я синку. - метушиться, забираючи грязний посуд.

Вирішую одразу піднятись до себе щоб не вступати в діалог, який завжди закінчується одинаково. Ще тиждень і я буду жити сам, відгороджений від сімейних скандалів.

Працювати сьогодні не получається, бо якись сам не свій. Літаю думками, і самому собі важко признатись чекаю на дзвінок від дівчини, аж смішно. Сказав би мені це хтось раніше, не повірив.

Получився у мене якись лінивий день, тому ближче до вечора вирішую випити кави з Вовою.

— Чому ти завжди сюди на каву? - дивується друг 

— Ммм… вона тут дуже смачна - є у мене любима кав’ярня, і хоч треба проїхатись через ціле місто, коли я хочу смачної кави їду тільки сюди.

— Я сюди тільки з тобою - сміється, я знаю що він не возить своїх панянок так далеко.

Мелодія телефона перебиває нашу розмову. Бачу не знайомі цифри і всім нутром відчуваю що це мишка.

— Привіт, Яна - ну мишка, не розчаруй мене, прикушую губу.