Розділ 3

- Щ.. що? - чуть не поперхнулася від почутого

Бачу який спантеличений погляд і в той час лютий кидає Софія на свого нареченого

- Та що, вона і так рано чи пізно дізнається про це - пояснює їй він.

- Я сподіваюсь це такий жарт Соня?

- Ні, Яна це не жарт - тремтячими пальцями Софія бере вино і випиває.

Я різко піднімаюсь з стільця і пряму до вікна, потім розвертаюсь до сестри дивлюсь на неї і не розумію що сталось, для чого її продавати наш будинок, наше сімейне гніздо.

- У тебе проблеми ? - дивлюсь їй прямо у вічі.

- Ян ми так вирішили з Вітьою - вона підіймається і крокує до мене.

- А я? Мене ніхто нічого не хоче запитати ? Далі з рештою це і мій будинок. Моє обурення просто через край. Вони так вирішили. Мені просто в голові не вкладається.

- Яна, формально це є мій будинок - продовжує Софія

Так після того як бабусі не стало нам потрібно було оформити на себе власність яка залишилась, тож так як я не була ще повнолітньою все що у нас було ми оформили на Софію, це будинок і квартира на якій я живу ну і деякі накопичення у банку. Коли ми ще були зовсім діти дідусь нам відкрив рахунки, мені і Софії, це не була велика сума, але як це можна назвати хоть шось.

- Але ж ти не маєш права отак все вирішувати? - я відчуваю як підходять сльози

- Янусь… ми про… - її перебиває Вітя

- Все по справедливому, ми залишаємо тобі квартиру

- Ти взагалі тут до чого? - не стримуюсь

- Я нагадаю тобі, що я наречений твоєї сестри - протягує у задоволеній усмішці

- Все досить, не хочу це чути, мені пора - витираю сльози що появились у кутиках очей і  прямую до виходу.

- Я подзвоню тобі - в слід наздоганяє мене сестра, я ніяк не реагую на її слова і просто вибігаю на дорогу.

Сльози починають розливатись по щоках, я не можу себе опанувати, чомусь мені так обідно. Сестра завжди така була, завжди ставила перед фактом, завжди оперувалась тим що вона старша.

Прийшовши додому я вирішую набрати ванну щоб хоч якось відволіктись і розслабитись, але мої плани порушує дзвінок телефону..

- Привіт Кать.

- Яна, тільки не кажи будь ласка що ти занята ? - викрикує Катька

- Ну покищо ні, але …

- Ооо, сонце давай ми тебе всі тут уже зачекалися !

- Хто всі? І де зачекалися?

- Ну тут я і Артем і Рома.. невистачає тільки тебе, хочемо піти на прим‘єру фільму, ти знаєш той що…

- Стоп стоп Кать, ми не домовлялись…

- Ну давай Янусь, хочеш ми зараз тебе заберем ?

І тут я здаюсь всеодно цей день втрачений, а цей похід хоч якось поможе відволіктись від всіх думок.

- Добре, іду вдіватись.

- Супер, скинь нас адресу, ми скоро будемо .

І вже за хвилин 40 мабуть ми стоїмо з великими попкорнами і колою і очікуємо моменту коли нас запустять у кінозал.

- Оо подивіться хто там є - Катя показує у натовпі з ліва компанію хлопців і дівчат - Це ж твій брат Артем, я не помиляюсь? - стукає по плечу хлопця

- А він що тут робить ? - обурюється Артем

- Напевне все те саме, що і ми - вигукує Рома

-  Ну ок, ми будемо вітатись чи як? - підморгує до мене Катька

- Перестань .. - а всередині починають оживати метелики

Хлопці нічого не розуміючи переглядаються і тут нас нарешті запускають у зал. Як не дивно фільм дійсно класний, недарма я пішла, все ж краще як сидіти у дома самій.

Після фільму ми домовились піти ще на піцу, гуляти так гуляти і виходячи з залу ми зіштовхуємось з тим від кого мої метелики розлітаються по цілому тілі.

- Оце так зустріч - присвиснув Вова - Дівчата гарно виглядаєте, як справи?

- Привіт - здивованим тоном промовив Саша

Як як завжди стою і кліпаю таке враження що ці метелики зібрались у мене в горлі і я не можу вимовити ні слова, чому на мене так впливає цей хлопець, сама на себе починаю злитись.

- Привіт - радо викрикує Катька - А ми тут з одногрупниками зібрались трохи розважитись, от на фільм пішли, а зараз щей на піцу плануєм. - почала швидко викладати, на що наші супутники Артем і Рома здивовано переглянулись між собою.

- Оо я тоже не проти б і піци з’їсти , ти як Сань? - потер задоволено руки Вова

Саша здивовано припідняв брову, поглянув на Артема, потім швидким поглядом окинув нас з Катькою, ну так ми не та компанія до якої вони звикли, але впринципі ми і не пропонували іти з нами.

- То ми мабуть підемо - рушає Артем і швидко іде до виходу

- Тьомчик, ти не хочеш щоб ми склали вам компанію? - викрикує Роман

- Я думаю що це гарна ідея, з’їсти піци- тут Саша розвертається і іде за братом

Я не розумію що відбувається, ми виходимо на вулицю де стоїть тільки один Саша.

- Ну куди будемо їхати? - він підходить до своєї машини, спирається стегнами на капот і дивиться чомусь прямо на мене від чого моє сердце на секунду завмирає, а потім починає битись із такою силою наче ось-ось вистрибне із грудей.

- Я думаю, може у піцерію на набережній, я знаю вона не погана. - говорить Катя, а я ловлю себе на думці, що добре що вона є, ми з нею як плюс і мінус.

- Так там навіть і дуже затишно - підхоплює Вова

- Тільки от де хлопці ділись ? - тут мене немов прориває . Саша знову кидає на мене зацікавлено погляд, чухає підборіддя, встає і збирається сісти у авто, на його губах з’являється широка усмішка - Раз їх тут немає, значить появились справи по важливіше.

Дівчатка, дякую що   ви зі мною!)  Веселих вам свят!)