Розділ 2

- Е ніі! - викрикує Катька - Ми ще не збираємось додому!

- Збираємось.. ледве чутно вимовляю я.

- Я йду по Артема, і чекаю вас на виході.

Він швидко обернувся і потянув за собою Вову і хлопці зникли у натовпі неподалік.

- Ян, ну чого ти така нудна, завтра ж субота ми можемо поспати, давай залишимось ще, а ? - починає криво усміхатись Катька

- У мене завтра багато справ - відрізаю я Катці, не настільки ми ще з нею зблизились, щоб я їй розказувала про себе.

На щастя я переконую все-таки Катьку їхати додому тягну її до виходу і підходячи ближче наблюдаємо таку картину - стоять наші одногрупники біля авто, очевидно Саші,  в м’яко кажучи не тверезму стані, коли вони встигли сама цього не розумію, з протилежної сторони Саша на якому в буквальному сенсі повисла дівчина, не можу роздивитись її добре у темряві, але не приємні відчуття мене всередині стискають. І тут він піднімає погляд на нас з Катькою, швидко щось обмірковує, наче сканує нас по черзі і різко скидає з себе дівчину і іде до нас.

- Янусь, чому так довго? - підходить до мене і цілує у щоку

У мене моментально розширюються зіниці і я не встигаю вимовити слова, як Саша бере мене за руку і швидко веде на переднє сидіння свого автомобіля. Катька мабуть ще у більшому шоці, тому що вона швидко іде за мною сідає ззаді і ми просто сидимо в тишині. Незабаром в салон присідають хлопці, які здається взагалі нічого не бачили. Саша швидко відповів шось дівчині, обійшов автомобіль та сів за кермо. А у мене в голові крутилась тільки одна думка : « Він знає моє ім’я , він його знає.» , а в животі кружляють метелики і я не можу себе опанувати.

Відїхавши трохи нашу тишу порушує Катька:

- Мені хтось шось пояснить, я нічого не розумію?!  Саша обертається в мій бік, уважно мене оглядає, ніби приймає якесь рішення і видає:

- Вибач, у мене просто не було іншого вибору

А я сиджу і не можу слова вимовити, вірніше я навіть не знаю що мені відповісти, я легенько киваю головою і дивлюсь в бік розглядаючи узбіччя дороги. Я розумію, що це все була вистава для тієї дівчини, але десь глибоко в середині скаче від радості закохана дівчинка.

- Тепер кажіть кому куди - швидко переключився як нівчому не бувало

Приїхавши додому, швидко підіймаюсь у свою квартиру, заходжу, голосно видихаю і  падаю на ліжко і просто посміхаюсь, адже я навіть і уявити не могла, що той на кого я поглядала з далека, сьогодні мене поцілує в щоку тай ще додому відвезе, це сон? Наступного дня, я просинаюсь у чудовому настрої, згадую моменти вчорашнього вечора, але мій настрій швидко зникає коли я чую дзвінок телефону і на екрані висвічується  «Софія»

- Так

- Яна ти вкурсі що сьогодні за день?

- Софія, не потрібно мені кожного разу нагадувати про це! - не стримуюсь я

- Тоді я чекаю тебе.

Три роки минуло як ми вратили нашу бабусю. Мені було 15, а Софії 22. Ми дуже її любили. Вона нам була і за маму і за тата і коли раптово прямо на  своє день народження бабусі не стало наше життя з сестрою розділилось на до і після. Але  кожного року ми з сестрою відмічаємо її день народження, колись це було дуже особливе свято для нас. Мами я практично не знаю, вона залишила нас коли мені шей року не було, практично немовля, сестрі в цьому повезло трохи більше, адже вона до 6 років росла практично в повній сімї, що сталось між мамою і татом бабуся ніколи не розказувала. Єдине що ми знали що вони розійшлися і розїхались у різні сторони. Бабуся у нас була викладачом англійської мови, мабуть саме тому я і пішла по її стопам. З сестрою ми завжди були повні протилежності, тому практично зразу після того як мені виповнилось 18, я переїхала на іншу нашу квартиру, а Софія залишилась у будинку.  Ми не були надто заможні, але деякі накопичення завдяки нашому дідусеві у нас були. Але ж все- таки я поступила на держану форму отримувала стипендію і в майбутньому планувала знайти собі роботу, щоб почати саму себе забезпечувати.

Я швиденько приймаю душ, одіваюсь у чорні джинси і білу футболку, заплітаю високий хвіст і вихожу з квартири. По дорозі мені ще обов’язково потрібно зайти в квітковий по лілії, які дуже любила бабуся. Купивши квіти я йду на зупинку, їхати мені через ціле місто і займає це приблизно 30 хвилин. І ось коли я заходжу на подвір’я нашого будинку, я поринаю у дитячі спогади, такі приємні так солодкі я примружую очі і посміхаюсь.

- Незабарилась - вигукує мені Софія і наближається до мене.

- Як справи Сонь? - підходжу і обнімаю сестру.

- Ти знаєш, що мені не подобається те що ти живеш одна, ти ж ще зовсім юна.

- Ага.. - не подобається коли при кожній зустрічі Софія піднімає цю тему, але я думаю, що і вона глибоко в душі погоджується що це було найкращим рішенням, адже разом в одному будинку нам би було дуже важко, а тим паче з її Вітьком, з яким ми не заладили ледь чи не з першого дня нашого знайомства..   
- Може ми уже в дім зайдемо чи будемо прямо тут вияснювати наші стосунки?

Софія супиться і махає рукою у сторону будинку і різко крокує до дверей. Ввійшовши в будинок в ніс вдаряє приємний аромат, все ж таки Софія господиня, хіба що за цим я сумую інколи, бо не люблю готувати. Ми сідаємо за кругом стіл, завжди згадую коли ми отак вечорами сиділи з бабусею у трьох, їли печево, запивали молоком і розказували смішні історї, це був мабуть найсолодший час.

- Ну що там Ян, як твої перші дні в універі? -  повернув мене в реальність Вітя, хлопець моєї Софії.

- О і ти тут? - це перший раз коли хлопець присутній у цей день у нашому будинку. Наша Бабуся була дуже дружелюбна, про те, чомусь Вітю нашої Соньки вона недолюблювала, тому він майже не появлявся у нас дома, тільки після смерті бабусі, почав приходити, а інколи і залишатись на всі вихідні.

- Тобі Соня ще не розповіла? - Вітя з нахабною усмішкою сів навпроти мене.

- Що саме? - можливо я мала певні здогадки, але завжди старалась не думати про це

- Про те що у нас скоро весілля, а ще… - тут приходить Софія і не дає договорити