Глава 4. Мотель супер 8.

– Це все через ту мантелепу, – незадоволено буркотіла Люда. 
– Ти вправна водійка, – я намагалась перевести розмову на щось інше.
– Вивбиралася, як повія на виданню. З нею у люди вийти соромно, а вона ще й командує мені - нє арітє!– запищала Люда, імітуючи машин тонкий голос. 
– Точно там повія на виданню?, – перепитала я заледве стримуючи сміх. 
– Ну, ти поняла. 
– Подивися, яка краса навколо! 
Ми мчали рівною, як скло, дорогою, уздовж якої тягнулися пагорби, вкриті соковитою зеленню. Після нескінченних, пласких кукурудзяних полів Іллінойсу, ця місцина приємно тішила око численними опуклостями і впадинами. Я вже встигла прочитати у Вікіпедії, що Озарк - це велике вапняне плато з центром у штаті Міссурі, яке розташоване на лівому березі річки Міссісіпі. Озеро Озарків, довжиною у двісті двадцять квадратних кілометрів, утворилося у результаті побудови сімсот семидесяти пʼяти метрової дамби Бегнелл. Будівництво дамби почалося у 1929 році і закінчилось у 1931. На мапі це озеро привабило мене дещо незвичною звивистою формою, яка нагадувала хвоста велетенського дракона. Місцеві саме так його і називали - «Дракон Міссурі». 
Навігація привела нас до пагорбу, на якому самотньо височів білборд з промовистою назвою «Motel Super 8». Мережу цих мотелей заснували Рон Риветт і Деніс Браун у 1974 році і початкова ціна за кімнату була 8.88 доларів США. З невпинно зростаючою інфляцією, зростала і ціна. Зараз за сорок доларів ми отримали просторі кімнати з двома ліжками квін розміру, великий басейн і безкоштовний американський сніданок. Місцина дивувала своєю безлюдністю. Згодом виявилося, що мотель було збудовано нещодавно, тому він ще не набув популярності. Буденно привітна молода дівчина видала нам картки ключі від кімнат на першому поверсі, розповіла про місцезнаходження басейну, машин з освіжаючими напоями і льодом та вказала на стенд з брошурами, які пропонували місцеві розваги. Перше неприємне враження про непривітність місцевих поступово розвіялось. Ми розбрелися по своїх кімнатах, домовившись за години дві зустрітися у басейні. 
Вода і пиво вже довший час тішили нас своєю прохолодою, коли раптом бетон навколо басейну залунав дзвінким цокотом жіночих підборів. При вході зʼявилося дрібне створіння у крислатому капелюсі, який діаметром перевищував пляжну парасолю мотелю. У чистому небі сяяло сліпуче сонце, а під ним іскрилася Маша у срібній сукні, розшитій дрібними лелітками. 
— Мати Василева, – пирхнула Люда і одразу ж пірнула, щоб не розреготатися. 
— Фенді?, – спитала я. 
– Шанель! – гордо відповіла Маша, розгойдуючись на тонких підборах на краю басейну, – Ніколай, відкрий мені пивка. 
– Де купила? – поцікавилась Наталя. 
– Подарунок, – таємниче відповіла Маша, зиркнувши на непримітного Ніколая. Той одразу зашарівся. 
Люда вже вийшла з води. Вона присіла на шезлонга і, відкоркувавши свіжу пляшку пива, уїдливо запитала:
– Ви йдете на прогулянку чи підтримаєте нашу компанію? 
– Іра вміє обрати найглухіші задупʼя для відпочинку! Куди тут підеш?, – глузливо відповіла Маша і грайливо поправила капелюха. 
– А мені тут нравіться, – несміливо, без команди подав голос Ніколай. 
Марія щедро обдарувала коханого поглядом Медузи Горгони. Мені аж захотілося переконатися, що від її хлопця не залишилася тільки купка попелу. 
– Я знайшла подорож гелікоптером над озерами! Зі знижкою!, – з захопленням вигукнула Люда, розмахуючи брошурою. 
– Я пас, – озвався Петро, який дрімав, сховавшись під парасолею. 
– Нуууу, Пеееетя — прохально тягнула слова Люда, — хіба ми поїхали сюди, щоб спати?
– Я можу і спати, мені не шкодить, – Петро підвівся і шубовснув у басейн, розсипаючи бризки навколо. Наталя незадоволено обсмикнула свій купальник, і, зітхаючи, повернулась до інших.
– Іро?, – Люда запитально подивилася на мене. 
– Я не проти, – відповіла я, уявляючи собі, як то воно було б – політ над озерами: вода зелень і простори, які відкриваються на всі боки. 
Маша нарешті закінчила своє одиноке дефіле навколо басейну і недбалим рухом помахала Ніколаю, зупинившись на протилежному боці. Звернувши на себе не тільки його увагу, вона граційно вислизнула з вузької сукні, театрально залишивши її на сірому бетоні, і безшумно зникла під водою. 
– Кіно і німці, – буркнула Люда, уважно спостерігаючи за сценою зваблення Ніколая, а ми з Наталею дружно розреготалися. Марія, вигулькнувши з води, кинула швидкий, незадоволений  погляд на нас і плеснула на Люду водою. Ми рвучко підхопилися з своїх шезлонгів і з криками стрибнули у басейн, розбризкуючи навколо воду, як малі діти. 
Наплававшись вдоста і трохи припаливши незахищену шкіру,  ми знову розійшлися по своїх мотельних кімнатах, погодившись, що сьогоднішній вечір проведемо разом. На спеціально відведеному місці, у стаціонарних мангалах ми згодом запалили вугілля і заходилися смажити ковбаски. « Я ще в житті не їла стільки смажених ковбасок і курячих крилець,» – мляво подумала я, зручно вмостившись у високому деревʼяному кріслі під пахучими лапатими сосновими гілками. 
Не встигло на дворі стемніти
як тишу розірвав несамовитий гуркіт і вечірнє небо феєрично запалало сяючими кольоровими візерунками. Гуркіт наростав, а з неба продовжували сипатися міріади сліпучих самоцвітів, зникаючи у темряві без сліду, як несповнені мрії людей.