Глава 11 - Одеса - стан моєї душі

Одного дня я залишив Одесу.

Гибель папи, постійні судові процеси, втома від нескінченних іспитів і екзаменів, пафос Одеси...

Але що це я? Я не можу образити місто-герой, місто, яке мені так багато дало, місто, в котре я повернусь!

Якось я не приїжджав до Одеси майже два роки. А ступивши на рідну землю, очманів, що кожного дня мав змогу бачити усю цю велич, красоту, спілкуватись з цими неповторними людьми! Я того не цінував… Вибач мене за цю помилку, “жемчужина у моря”.

Вам слід побачити не тільки центр Одеси, зробити фото на відомому стільцеві або поїхати в “Аркадію”! О ні! Про Одесу або все, або нічого.

“Я вам не скажу за всю Одессу - вся Одесса очень велика…”.

Це старі будинки, які сипляться, але в тому й їх вся магія,  це знамениті одеські дворики, входячи в котрі, потрапляєш в інший вимір, це скриплячі в будинках старовинні сходи, це "Привоз" з його "рачками та тюлькою" та торгашними розмовами “женщина, берите рибу, вкусная цена!”,  це “7-й кілометр”, і це самі одесити. 

“ - Вы артист?”

“ - Нет, одессит.”

Кожен одесит - трішки актор.

Можеш виїхати з Одеси, але вона з тебе - ніколи!

Я так багацько можу вам розповісти про моє місто, але “Я Вас умоляю, да что Вы можете знать об Одессе? Таки я имею кое-что Вам сказать…”.

Інтернаціональне місто. Я вчився з чеченцями, болгарами, арабами, вірменами, грузинами, азербайджанцями, євреями, афганцями, турками тощо. І тільки зараз розумію, що це неймовірний досвід!

В Одесі кожний офіціант може з тобою підтримати високу моральну розмову на декілька годин.

Хоч і всі найкращі підробки для усього колишнього СРСР “клепались на улице Малой Арнаутской”, але так зі смаком одягнених людей, я не зустрічав ніде.

Ми жителі півдня, тому з притаманною нам рисою, трішки запізнюємось, трішки не поспішаєм. Ніколи!!! Ніколи нас не пришвидшуйте, бо “если Вы расчешете мине нервы, то я Вам бекицер сделаю беременную голову, и будэ Вам гембель!”.

А чи потрібно мені розповідати про наш гумор? Тому що, якщо Ви людина без цього чудового почуття, то “мне стыдно ходить с Вами по одной Одессе!”. Цей гумор завжди мене видаватиме в нових компаніях.

З великими труднощами, але все ж таки з Одесою в мене відбувся роман. Ми, наче, сім'я в тому самому одеському дворику: сварились, кричали, роз’їжджались, але куди ж один без одного?

Одесу неможливо описати. Її потрібно відчути.

Одеса - місто, яким вдосталь нереально надихатись.

Зупинися... Оглянись... Без поспіху оціни всю цю неповторну красу...

Я повернусь до тебе, Одесо-Мамо.

“Наше Вам с кисточкой!”.